За кiлька днiв полiтичнi пристрастi у Вiнницi дiйшли до
точки кипiння, вiдразу сягнувши такої температури, якої вiнничани не пам'ятають
(навiть за ГКЧП в мiстi було спокiйнiше). Розiгрiло їх призначення головою
обласної державної адмiнiстрацiї вiнницького мiського голови i водночас
народного депутата України Дмитра Дворкiса, який останнi п'ять рокiв по
черзi перебував у перманентному конфлiктi з трьома керiвниками обласної
виконавчої влади — Миколою Мельником, Анатолiєм Матвiєнком i Миколою Чумаком.
Ясна рiч, протистояння поширювалось i на обласнi управлiння та адмiнiстрацiї
в районах, керiвники яких призначались виконавчою владою. Щоб зрозумiти,
яку загрозу для всiєї вертикалi означає це призначення (як сказав Леонiд
Кучма в програмi УТН, поки що на два мiсяцi, а далi буде видно), варто
озирнутись назад i вiдстежити кроки та особливостi кар'єри нового губернатора.
В розкладках мiсцевого полiтичного iстеблiшменту iм'я генерального директора
об'єднання «Вінницябудматеріали» та депутата мiської ради Дмитра Дворкiса
з'явилося на зламi десятилiть, коли один за одним з рiзних причин змiнилися
три голови мiської ради. В травнi 1992 року на сесiї Дворкiса обирають
головою мiської ради, причому його буквально «протягнув тодiшнiй представник
президента в областi Микола Дiдик, переголосовуючи кадрове питання кiлька
разiв i особливо не рахуючись нi з регламентом, нi з протестами депутатiв.
З приходом Дворкiса ситуацiя у виконкомi стала рiзко мiнятися.
Один за одним стiни його покидали керiвники, якi мали власну позицiю i
могли її вiдстоювати, а натомiсть приходили iншi, якi мали тiльки одну
думку — думку Дмитра Володимировича. З роками це призвело до встановлення
у виконкомi режиму одноосiбної влади, якiй заважала тiльки невелика група
опозицiйно налаштованих депутатiв мiськради. Проте останнi не мали реального
впливу.
Характерними рисами дiяльностi нового мера став вiдвертий
популiзм, як, скажiмо, щорiчне роздавання парасольок випускникам шкiл,
куплених за бюджетнi грошi. Один за одним з'являються явно авантюрнi прожекти,
якi потiм нi у що не реалiзуються. Як яскравий приклад можна згадати договiр
з iзраїльською фiрмою про будiвництво у мiстi комплексу житлових будинкiв
та лiкарнi швидкої допомоги за iзраїльськими проектами. Повiтряний замок
так i залишився повiтряним замком. Тим паче, що така лiкарня, на думку
фахiвцiв, стає ефективною тiльки в мiстi з населенням понад мiльйон жителiв.
Для майже чотирьохсоттисячної Вiнницi достатньо ургентних вiддiлень лiкарень.
Подiбнi приклади можна перераховувати i перераховувати. Паралельно розвиваються
iншi процеси, насамперед — приватизацiя. У Вiнницi вона вiдбувається негласно
i, по сутi, безконтрольно, рiшення приймаються кулуарно, за сiмома замками,
а городяни довiдуються про змiну приналежностi тих чи iнших об'єктiв колишньої
комунальної власностi мiста вже по факту.
До 1994 року Дмитро Дворкiс тiсно i взаємовигiдно спiвпрацював
зi своїм патроном Миколою Дiдиком. На вибори вони теж iдуть в парi, намагаючись
забезпечити перемогу Леонiду Кравчуку. Пiд тиском представника президента
в передвиборних баталiях нiхто iз справдi авторитетних керiвникiв не наважився
висунути свою кандидатуру на голову мiської ради. Не маючи хоч би щонайменш
серйозної альтернативи, Д.Дворкiс залишається на чолi мiста, а Миколу Дiдика
мiняє голова колгоспу з села Липiвки Томашпiльського району Микола Мельник.
Спроба Миколи Мельника органiзувати перевiрку дiяльностi мiської влади
приводить до конфронтацiї мiж ними, а для Дворкiса починається драматичний
перiод пошуку нового господаря. Минає всього кiлька мiсяцiв, i вiн стає
запеклим прихильником Леонiда Кучми (показово, що одне його iнтерв'ю в
центральнiй пресi називалось «Ми першими пiдтримали Президента»). Проте
тодiшнє оточення Л.Кучми поставилось до нового адепта скептично, i вiн
мiняє орiєнтири на 180 градусiв. Тепер Дворкiс опиняється у командi опального,
але багатого екс-прем'єра Павла Лазаренка i в першiй п'ятiрцi «Громади»
забезпечує партiї життєво важливi чотири вiдсотки. Тодi ж, ледь-ледь подолавши
двадцятип'ятивiдсотковий бар'єр, знов утверджується на чолi мiста. Причини
схожi з попереднiми: НДП, захоплена власною боротьбою за парламент, не
потурбувалась про достойну впливову альтернативу на рiвнi мiста, хоча в
областi мала безумовне полiтичне лiдерство.
Подальше падiння Лазаренка — i полiтичне дрейфування виносить
Дворкiса iз парламентської фракцiї «Громади» й прибиває до берега СДПУ(о),
яка саме вiдтiсняє вiд влади колишнього «народно-демократичного» фаворита.
Саме СДПУ(о) виносить його на наступний, вищий щабель iєерархiчної державної
вертикалi (як вважають деякi спостерігачi — для демонстрації власної сили,
мовляв, «ми навіть Дворкiса у Вінниці зможемо зробити губернатором!». —
Ред .). Даруйте за, можливо, надто розлогий екскурс у минуле, але вiн дозволяє
увиразнити i стиль роботи нового голови ОДА, i його найiстотнiшу особливiсть:
Дворкiс не є самостiйною полiтичною фiгурою, з якою мусиш рахуватись попри
все, вiн — завжди «при комусь», завжди готовий помiняти нинiшнього сюзерена
на iншого, в даний момент сильнiшого. «Повага до законодавства» з боку
Дмитра Дворкiса — окрема велика тема. Це виразно проiлюструвало сумiщення
ним посад мiського голови та народного депутата навiть пiсля рiшення Конституцiйного
суду. Проте з'явилася ще одна цiкава деталь: приступивши в понедiлок до
виконання губернаторських обов'язкiв, вiн не оголосив про складання нi
«мерських», нi депутатських повноважень, de jure залишаючись уже на трьох
посадах. Цi й iншi особливостi (якi залишилися за межами матерiалу) зумовили
рiзке неприйняття новопризначеного губернатора адмiнiстративною елiтою
областi, яка добре знає вiнницького мера i спокiйно погодилася б на менш
одiозну фiгуру, навiть заведену збоку. Саме тому спалахнув бунт на президентськомиу
кораблi — всi голови райдержадмiнiстрацiй одностайно висловились проти
такого призначення, про що послали петицiю главi держави. До кiнця дня
в понедiлок уже було повiдомлено, що бiльшiсть iз них подали у вiдставку.
Ми писали про рiшення сесiї облради, яка висловила недовiру новому головi
ОДА 59 голосами при загальнiй кiлькостi 93 депутати. Для «автоматичної»
вiдставки губернатора, як того вимагає законодавство, не вистачило три
голоси. Тепер все вирiшуватиме Президент. Захоче — буде вiдставка, не захоче
— не буде... Дуже цiкавими були й iншi цифри при голосуваннi: 5 — «проти»,
сiмнадцять бюлетенiв — недiйснi. Вiдставку обстоювала фракцiя демократичних
сил «Злагода», очолювана лiдером обласної органiзацiї НДП, яка налiчує
якраз 62 депутати. Та раптом вона «таємно» втратила трьох таких важливих
бiйцiв... Стосовно ж недiйсних бюлетенiв, то їх однозначно пов'язують з
фракцiєю комунiстiв, у якiй було двадцять депутатiв, а в понедiлок стало
ще бiльше. Перший секретар обкому КПУ Вiктор Петров вiдмовив кореспонденту
«Дня» у хвилинному коментаревi щодо позицiї, пославшись на те, що дуже
поспiшає в район. Комунiсти дiють, цiлком логiчно, в бiльшовицькому дусi:
чим гiрше, тим краще. Ламання i дезорганiзацiя системи управлiння областю,
в яких мало хто сумнiвається, хаотичний стан, який за три мiсяцi аж нiяк
не впорядкувати i не усталити, об'єктивно спрацюють на руку саме лiвим,
як це було в не такому далекому минулому. Стосовно ж голови правлiння обласної
органiзацiї НДП Сергiя Татусяка, то вiн ще продовжує триматись за iлюзiю,
нiби НДП має вплив, i вважає, що з призначенням губернатором Д.Дворкiса
Президента просто пiдставили люди з його оточення, якi ще мають за це вiдповiсти.
Вiн ще боїться зiзнатися, що витiснення з влади Народно-демократичної уже
перейшло на рiвень регiонiв, а оскiльки часу залишається дедалi менше,
то владi потрiбнi саме такi люди, як Дворкiс, бо вони мало з чим рахуватимуться.
Але найефектнiшим був виступ на сесiї екс-губернатора Миколи Мельника,
який згадав мiзансцену iз фiльму «Весiлля в Малинiвцi», коли при черговiй
змiнi влади люди тихенько констатували: знову грабуватимуть. «Тодi грабувала
НДП, тепер грабуватиме Дворкiс,» — пiд оплески закiнчив Микола Євтихiйович.
Як до таких полiтичних перипетiй поставились виборцi у своїй масi? Оцiнка
настроїв показує, що все визначатиме фiгура Дворкiса, якого в областi —
особливо в сiльських районах, де люди звикли просто працювати, а не слухати
красномовцiв — не сприймають. (На вiдмiну вiд М.Чумака, до якого ставилися
з повагою.) Можна констатувати, що досi Леонiд Кучма мав на Вiнниччинi
тiльки протестний електорат. Тепер вiн, швидше за все, матиме протестну
область iз майже двомiльйонним населенням.
