Двічі відкладався візит до Києва прем'єр-міністра Євгена Примакова, раз — його наступника Сергія Степашина. Так само одночасно відкладався приурочений до цього «придністровський» саміт — за участю президента Молдови Петру Лучинського та лідера придністровської адміністрації Ігоря Смирнова.
Здається, і в Києві, і в Москві справді вірять у те, що варто лише лідерам держав зустрітися та поговорити — і всі наявні проблеми вирішаться. Принаймні так зазвичай повідомляється. Щоправда, поки що ні для України, ні для Росії від зустрічей президентів, прем'єр-міністрів з самого травня 1997-го, коли нарешті було підписано міждержавний договір, жодних реальних результатів не було.
Здається, в Києві, Москві, Кишиневі, Тирасполі справді вірять, що після двох років абсолютно нульових результатів у переговорах між молдовським керівництвом та Придністров'ям вдасться домовитися і про «відкладений» статус Тирасполя, і взагалі про принципи замирення. При цьому досі не говорилося — а хто ж заважав домовитися раніше?
Схоже, в Києві не помітили останньої заяви Степашина з приводу того, що проводити демаркацію лінії українсько-російського кордону не можна.
У Москві ж забувають, що не лише Україна має борги перед Росією, але й Росія дещо заборгувала Україні — за крейсер «Москва», наприклад.
Ще схоже на те, що в Москві просто давно забули, що колись давно обіцяли надати Україні частку нерухомості за кордоном — із колишньої радянської власності.
І дуже скидається на те, що з якихось дуже певних причин Київ вирішив дружити з Москвою саме напередодні президентських виборів.
