Ось пенсіонерка. Вона не стоїть із простягнутою рукою, не випрошує біля прилавка ковбасні обрізки і не порпається в смітниках. У неї своя маленька комерція, своє майже законне робоче місце і сяка-така своя копійка.
Ось неповнолітній. Він не сидить, як телепень, на уроках, ледве думаючи від голоду, на ньому не показують свого молодецького нахабства трамвайні контролери, він не надриває батьківського серця, випрошуючи морозиво чи цукерку. Він солідно, як дорослий, дістає з кишені власні гроші й здійснює священний акт купівлі-продажу.
«Хороший хлопчик», — мимрить продавщиця, полегшено зітхаючи, коли покупець відходить. Не намагався вкрасти, не розкидав і не зіпсував товару, не сказав жодного грубого слова.
І хороший хлопчик, ідучи мимохідь подумає : «Нормальна бабця». Не читала мораль, не приставала — звідки гроші та де батьки, та чи дозволяють курити.
І з заздрістю дивиться на ці дорослі стосунки дівчинка з табличкою на грудях: «Допоможіть, люди добрі...». Скільки ще стояти в цьому спекотному переході, а потім тільки насваряться, що мало зібрала, і жодної копійки не дадуть. Підрости б скоріше і стати, як цей хлопчик, самостійною, незалежною, самій заробляти великі гроші, самій ними розпоряджатися. Підійти колись до цієї доброї бабусі... ні, під'їхати на дорогому авто, махнути рукою з віконця й купити відразу цілу пачку найдорожчих сигарет...
