Минулими вихідними в лісі під Бояркою (Київська область)
пройшов четвертий фестиваль авторської пісні (АП) «Лісова фієста».
Сцену зробили зі шматка ДСП, стеля над нею — полотняний
тент, стіни цілком замінила нічна пітьма. Кожен із тридцяти виступаючих
виконав по дві пісні чи розповів кілька своїх віршів. Фестивальний концерт
пройшов на одному диханні. Часом після того чи того виступу хотілося засумувати,
але тут-таки на сцену піднімався хто-небудь, від чиїх пісень або віршів
усі просто качалися від сміху.
Упорядником фестивалю «Лісова фієста» був клуб авторської
пісні «Дiм» і, звичайно, головний вантаж проблем ліг на плечі президента
клубу Олександра КРАМАРА.
— Саша, ти сам всю цю кашу заварив?
— Ні, я просто шеф-кухар, а варили всі разом...
— У чому ідея фестивалю?
— У самому фестивалі й є. Хіба мало цього? У нас, у Києві,
повно чудових авторів, а способів самовираження не надто багато.
— До речі, про глядачів: зібрати стільки людей — це
про щось говорить?
— Прийшли далеко не всі, хто хотів потрапити на «Фієсту».
Багато хто не знав про те, де вона відбудеться, та й тупати від станції
чотири кілометри — нелегка плата за враження. Й ще, у нас у Києві цей рух
ще не так розвинений як, скажімо, в Москві. Авторська пісня в Росії хоча
не миготить у хіт-парадах, але живе своїм, паралельним і бурхливим життям.
— А що ж в Україні?
— Мало не кожен тиждень проходить який-небудь місцевий
фестиваль АП, але поки що не можна говорити про налагоджений творчий зв'язок
між ними... Але в принципі рано чи пізно, я гадаю, буде новий бум авторської
пісні. Рівень професіоналізму в ній дозволяє бути оптимістом. Зокрема,
минулий фестиваль є підтвердженням цього.
