Тепер з'ясувалося, що навіть півроку — достатній термін для політичного забуття й сьогодні інтерес до партії та її опального лідера багато в чому штучно підігрівається вірними соратниками П. Лазаренка. Зазначимо, що за два тижні до з'їзду «кістяк» «Громади» — Турчинов, Тимошенко, Білорус, Гнатюк — припинили своє членство в партії, що не могло не позначитися на внутрішньопартійних стосунках і на регіональному ентузіазмі. «Партія стала зразком самодержавства з унтерпришибєєвською етикою спілкування, її ідеологічна платформа остаточно деформувалася», — заявили екс-соратники Павла Івановича.
Однак, «праведний гнів» колишніх союзників ніщо інше, як реакція на послання лідера «Громади», опубліковане в партійній газеті «Новое время», де Павло Лазаренко також не перебирав висловів з приводу «відступників» і їхніх методів. Загалом, така собі дуель через океан, що остаточно продемонструвала розподіл сил «лазаренківців» і «тимошенківців». Сам з'їзд «Громади» відбувався буквально на вулиці — «лазаренківцям» відмовили в наданні приміщення. Зі слів заступника голови партії Галини Артюх, останнього моменту зірвалися чотири «конкретних» домовленості, й навіть орендований теплохід цього дня виявився «зайнятим». Реєстрацію делегатів провели просто неба, а сам захід — у тісному й душному вестибюлі одного з київських заводів. Учасники з'їзду заслухали голос Лазаренка: записане на магнітну плівку звернення лідера партії. А потім прийняли заяву, в якій йдеться про те, що влада «намагається перешкоджати вільному волевиявленню людей і їхньому бажанню підтримати опозиційні сили, відкрито давить на виборців у регіонах, вдаючись до шантажу й погроз...» Напевно, влада все ще боїться пана Лазаренка, хоч він і не «політичний жилець»: ЦВК не прийме заяву від претендента, проти якого порушено карну справу, у лідера «Громади» також виникнуть проблеми із заповненням декларації про прибутки за встановленою Мінфіном формою, тощо.
А з іншого боку, з'їзд «Громади» продемонстрував втрату явного інтересу до «лиходія» Лазаренка з боку тих, хто домагався його втечі до США. Наприклад, ні Кучма, ні його довірені особи не звернули уваги на «тріпотіння» П. Лазаренка: Павло Іванович був відносно спокійно висунутий претендентом у кандидати на вищу посаду зборами виборців у Києві, Харкові, Дніпропетровську, тощо. Щоправда, Генпрокурор Потебенько відреагував, але також швидше за інерцією, так би мовити, для порядку. Він повторив сто разів те, що вже чули, що «питання про видачу Лазаренка незабаром вирішиться позитивно..., є досить доказів на мільйони доларів, які пішли до кишені...» й далі в тому ж дусі. Значить, Павло Іванович потрібен. Можливо тому, що його старт може виявитися фінішем для одного з основних претендентів із лівого спектра? Божевільна ідея, але не виключено, що П. Лазаренко може стати й невільним союзником Кучми в процесі дискредитації парламенту. Екс-прем'єр України вільно направив позовну заяву до Печерського райсуду, де рішуче опротестовує постанову ВР від 17 лютого, назвавши це рішення «необ'єктивним, необгрунтованим і незаконним» і в ролі відповідача називає законодавчий орган — Верховну Раду. (До речі, знаменитий суддя Микола Замковенко підтвердив, що ця справа розглядатиметься в установленому законом порядку.)
З'їзд «Громади» не завершив свою роботу, його третій етап відбудеться в визначений політрадою термін. По суті, така «незакритість» говорить про те, що рішення з'їзду можуть «коректуватися».
ДО РЕЧІ
Павло Лазаренко відмовився від участі у президентських виборах восени 1999 року. В його заяві, переданiй «Дню», говориться: «За час висунення мене претендентом у кандидати на пост президента України 97 керівників звільнені з посад, на 53 підприємствах почалися тотальні перевірки податкових служб, десятки людей викликані в СБУ для так званих пояснень. Таким способом влада розправляється з політичною опозицією у країні, де немає свободи волевиявлення, де панує машина чиновництва, а не верховенство Конституції та законів. Усе це змушує мене по-новому оцінити ситуацію, інакше розставити акценти й перегрупувати сили».
