Українсько-польський батальйон нараховує близько 600 осіб. Половина з них — це вояки Залізної дивізії Західного оперативного командування зі штабом у Львові. Решта — сусіди з бригади Війська Польського, що дислоковані в Перемишлі. Одразу після створення батальйон було проголошено миротворчим — тобто він має діяти під прапором ООН чи ОБСЄ. Одна з українських рот батальйону нині вже набуває миротворчого досвіду на Балканах на території Боснії та Герцеговини. Проте польські та українські вояки разом за межами своїх країн ще не перебували.
Тож саме операція KSFOR — миротворча місія в Косово — могла стати хрещенням для цієї спільної структури. А також інших — власне українських підрозділів. Серед іншого, йдеться про санітарний підрозділ та частину залізничних військ, що може прокладати залізничні колії. Вкупі чисельність українського контингенту в новій миротворчій операції може становити близько 1300 вояків.
Проте не виключено, що Київ так і не потрапить до сил KSFOR. Або, скажімо так, не потрапить саме вчасно. НАТО вже розгортає в зоні нещодавніх бойових дій десять тисяч своїх вояків. Москва шокує Європу непередбачуваним маршем своїх десантників, що несподівано — всупереч попереднім домовленостям — взяли під свій контроль стратегічний аеропорт у Приштині — британській зоні відповідальності. А Україна тримає паузу. Й досі не направлено подання на отримання дозволу Верховної Ради щодо участі військових у операції на Балканах. Відправка контингенту за межі України — прерогатива парламенту. В Комітеті з питань безпеки та оборони стверджують, що в разі звернення зволікати не будуть. У Міноборони наголошують, що таке подання до парламенту має готувати уряд. І також переконані — якщо рішення буде ухвалено — відправка вояків не займе багато часу. Водночас у Міноборони визнають, що набагато простіше буде вирішити справу власне з відправкою суто національних підрозділів, аніж спільного батальйону з Польщею. Хоча б тому, що слід владнати всі юридичні тонкощі щодо застосування спільної військової одиниці. До того ж, комуністи в парламенті, де їх левова частка, нині упереджено ставляться до взаємодії української армії з НАТО. Відтак військовим слід спочатку перемогти у, так би мовити, домашніх політичних баталіях.
