Iєгуді й Микола

Iєгуді Менухін вважав музику унікальним заняттям. Він говорив, що вона вимагає від музиканта роботи розуму, душі, очей, пальців правої і лівої рук. Мій некролог серу Ієгуді суто особистий. Наприкінці 70-х я, розгублений емігрант, написав Менухіну лист із Німеччини до Англії й попросив його заступитися за українського музиканта і правозахисника Миколу Горбаля, котрий чекав суду в Києві. У переддень суду я отримав від сера Ієгуді копію телеграми, яку він послав київській владі. Він просив їх виявити поблажливість до колеги. Я розіслав цю телеграму до західних інформаційних агентств і до редакцій «Голосу Америки» і «Свободи». Вона вийшла у великий ефір. На прохання знаменитого скрипаля не зглянулися: Микола отримав класичні українські 7 плюс 5. Сім — табори, п'ять — заслання. Але я точно знаю, що ім'я заарештованого, що прозвучало на весь космос, було оберегом, загадковою охоронною грамотою: поки тебе на волі називають вголос, ти — живий, ти — вільний. Батьки сера Ієгуді були євреями з Російської імперії. Думаю, що українські імена — Богдан Хмельницький, Іван Гонта, Петлюра — для них і їхнього сина асоціювалися з різаниною і погромами. Сер Ієгуді заступився за невідомого українського музиканта Миколу, тому що у великого музиканта був абсолютний слух. Люди з таким слухом чують голос, шепіт, стогін людини. Я люблю романтичну скрипку Менухіна. Але найнезабутнішою, найчистішою нотою великого музиканта для мене назавжди залишиться його телеграма на захист Миколи.