Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Хто сторожує сторожів,

або Системний підмурок державності
8 червня, 1999 - 00:00

Складною називається система, здатна до самозбереження,
самовідтворення і самоудосконалення в сприятливих і в несприятливих умовах.
Окрема людина, плем'я, народ, соціум і держава є складними системами, хоча
конкретика їх функцій має мало спільного. Кілька законів визначають поведінку
таких систем. Запам'ятати закони, звичайно, легше, ніж спиратися на них
у щоденній практиці. Але якщо їх ігнорують, упритул не бачать «самодержці»,
тоді вони змушені шукати винних і міняти прем'єр-міністрів. Найперше, про
що треба сказати, це КОНТР І НТУЇТИВНА ПОВЕД І НКА складних систем, їх
непередбачуваність, здатність наче навмисне робити все «не так» і навіть
«назло». Звичайно, ніякого свідомого зла економіка чи соціум у своїй природі
не мають. Але вони грають у свою гру, тримаються своїх правил, крутять
свої тендітні коліщатка... І бунтують, коли якийсь «дядько» хоче підрихтувати
механізм монтировкою.

Щоб керувати складною системою, треба відмовитися від бажання
керувати й братися до такого регулювання, яке не «дратує» систему, а гладить
її «по шерсті». Про це говорить ЗАКОН ДОСТАТНЬОЇ Р І ЗНОМАН І ТНОСТ І .
Репертуар Головного Регулятора (скажімо, Кабміну) має бути не простішим,
ніж складність Об'єкта Регуляції (скажімо, економіки). «Монтировка» — інструмент
корисний, але різноманітністю не обтяжений. Як, наприклад, МВФ, який знає
лише свою пісню (гарну, але одну на всіх). Сумнозвісні закони, яких напідписував
колись прем'єр-міністр Л. Кучма, мали шляхетну мету, але настільки привабливу,
що шлях до неї не міг бути прямою лінією. Норовиста держава пішла (досі
йде) «не туди». Формально будь- який уряд має лише кілька типових регуляторних
засобів: заборони, дозволи, податки й розподіл бюджетних коштів. Але для
того, щоб «усьо було харашо» не за формою, а за сутністю, існує мистецтво
їх комбінацій та адресацій. Підмурком цього мистецтва є ЗАКОН МІНІМАЛЬНОГО
ВТРУЧАННЯ. Кабмін не може й не мусить контролювати «все» з тих же причин,
з яких прем'єр-міністр не може й не мусить підмітати у своїй установі.
Це і є децентралізація економіки, про яку ще недавно багато говорили, а
сьогодні багато мовчать. Одначе дерегуляція (децентралізація) є ефективною
лише за певних умов. ПОЧІМ ІЗРАЇЛЬСЬКІ ОГІРКИ?

Олександр Ертель був сучасником Короленка і Чехова. Його
світогляд у дивовижний спосіб поєднував щемне народолюбство з тверезістю
аналітика. Він писав: «Социализм? Он может быть только у того народа, где
проселочные дороги обсажены вишнями и вишни эти целы. Там же, где посадили
жалкую ветелку и ее выдернут просто так, и где для сокращения пути на пять
саженей проедут по великолепной ржи, может быть только разинщина, пугачевщина
— все, что угодно, но только не социализм».

Щасливий Ертель — не дожив до ленінізму. Щасливий Ертель
— не дожив до Сталінщини, яка не зупинилася перед голодомором, але таки
зробила одвічно дбайливого українського селянина здатним топтати й красти.
Але зараз мова не про це, а про те, що на власні очі я бачив у Ізраїлі.
Вишні там не ростуть (забагато сонця), але вздовж доріг стіною стоять мандаринові
та бананові ліси, і вони — цілі. А на вулицях і площах міст ростуть гектари
невиламаних троянд. А фруктів і овочів у магазинах і на базарах — гори,
а на тамтешні заробітки вони дешеві, як у нас газета «Киевские Ведомости».
У сільськогосподарському виробництві працюють 4% ізраїльтян, більшість
яких живе у комунах (кібуцах). Компартії нема, а комуни є. Втім, кібуци
— це об'єднання не сталінського, а толстовського типу (що, власне, і спричиняє
їх ефективність). Держава в комуни не зазирає, нічого їм не постачає і
не розподіляє, а таких понять, як «державне замовлення» в івриті нема.
При мінімальному державному втручанні висока ефективність трударів тель-
авівщини грунтується на четвертому законі складних систем — на ЗАКОНІ САМОРЕГУЛЯЦІЇ.
Комуністичні кібуци свою продукцію реалізують на загальнодержавному капіталістичному
ринку. Конкуренція, висока якість, великий асортимент і низькі ціни — наслідки
цієї ситуації (характерні не лише для Ізраїлю).

Якщо йдеться про економіку, то передумовою, засобом і наслідком
саморегуляції є Ринок з його розгалуженою мережею регуляторних зворотних
зв'язків. Якщо йдеться про фізіологічні аналогії, то ніхто з нас не має
потреби свідомо регулювати частоту скорочень серця (пульс), бо її автоматично
визначають вміст у крові кисню й двоокису вуглецю — «ринок газів». Зворотний
зв'язок — універсальний системний регулятор. ПРОСТОТА

Закони контрінтуїтивності, достатньої різноманітності,
мінімального втручання та саморегуляції можна зробити нечинними, запровадивши
диктатуру (Сталін чи Гітлер, Пол Пот чи Саддам Хуссейн — вибір багатий).
За таких умов саме «монтировка» стає головним регулятором. При цьому країна
досить довго може існувати, будувати ракети та перекривати Єнісей. Але
водночас складна система набирає ознак простої. Плата за це — її низька
ефективність (низька продуктивність праці й жалюгідний життєвий рівень
населення).

Спроба трансформуватися з простої системи на складну є
сутністю нинішнього дня в усіх країнах, що колись входили в СРСР. Але:
йдеться про заміну «дешевого» на «дороге», а за це завжди треба доплачувати.
І ми платимо — скороченням тривалості життя, зменшенням народжуваності
й депопуляцією. Платимо не в останню чергу й тому, що силові механізми
управління ми зруйнували раніше, ніж запровадили саморегуляційні. Закон
мінімального втручання за таких умов діє в формі своєї карикатурної подоби
— «закону максимального безладдя». ХТО РЕГУЛЮЄ РЕГУЛЯТОРИ?

Кризовий, а не еволюційний розпад СРСР спричинив до того,
що нове життя ми почали без вільного ринку товарів, послуг, капіталів і
робочої сили. Точніше — такий ринок існує лише в «тіні». Натомість на легальному
сонечку буде «ринок влади» — все суттєве з економічної точки зору робиться
лише через «доступ до тіла» найвищих посадовців. «Ринок влади» практично
повністю сформувався за часів Кравчука. Під час президентства Кучми заколосився
парламентський лобізм. Сьогодні маємо майже сформований «ринок партій»
(хоча їх розколи й об'єднання, як і миготіння парламентських фракцій, ще
тривають).

Ось тут — як буває в цікавих п'єсах — сюжет набуває нової
гостроти: маємо обрати президента. Якого? Зрозуміло — хорошого (але бажано,
щоб він був талановитішим за помкомвзовду Волошина). Він мусить розуміти
сутність системного регулювання. У здоровому організмі кожний «керівний»
і «виконавчий» орган діє на засадах абсолютної пластичності при жорсткому
регламентуванні меж своєї компетентності. Це призводить до ситуації «всі
регулюють усіх». Така система не потребує зовнішнього «самодержця», більше
того — контрінтуїтивно відповідає на його «дурне» втручання. Якщо йдеться
про державу, такий режим забезпечують Ринок і Демократія. Але для цього
всі регулятори мають бути «здоровими», тобто пластичними в межах своєї
компетентності, але виключно в цих межах. У перекладі з теорії на практику
це означає необхідність нагального реформування бюрократії та правоохоронних
органів. Робити це треба в аварійному режимі, долаючи «тихий саботаж»,
а при потребі — викорінюючи його з усією жорстокістю, як дозволяє Закон.
І тут, як написав у «День» один із читачів, усе залежатиме від масштабу
особистості новообраного президента.

Володимир ВОЙТЕНКО, доктор медицини, професор 
Газета: 
Рубрика: