«А ми спішимо руки умивать...»

5 червня, 1999 - 00:00

Твіт

Шановна редакціє!

Не знаю, чи друкуєте ви вірші. Але мені б дуже хотілося,
щоб мій вірш «Повільно помирає Батьківщина» з'явився вперше саме у вашій
газеті.

Якщо вам потрібно, то ось інформація про мене. 1968 року
народження. Інвалід першої групи з дитинства (пересуваюсь на милицях).
Працюю вчителем зарубіжної літератури та англійської мови.

Пишу багато віршів (вже на три книги), але до столичних
видань їх ще надсилати не пробувала. Бажаю вам успіхів у вашій нелегкій
праці!

З повагою Надія МАРЧУК, вчителька, смт Срібне Чернігівської
обл.

Повільно помирає Батьківщина...

Ніхто того не хоче помічать,

Що вже на смітниках проста людина

Свій хліб останній змушена шукать.

В містах і селах мруть голодні діти.

Старі і немічні? Непотріб — та й усе.

Як може хтось іще життю радіти,

Що багатьом лиш смерть лиху несе?

Неправедно нажитії мільйони

Чомусь нікому душу не печуть.

Лиш на папері гарні в нас закони.

А голосу народного не чуть.

Повільно помирає Україна

В руках своїх керманичів лихих —

Чиновник за кордон відішле сина

І сам втече від поглядів людських.

Слова, слова... Навкруг — одна омана,

А найчесніших — звільнять і згноять.

Повільно помирає... наша мама,

А ми спішимо руки умивать.

29.05.1999 р.

ВІД РЕДАКЦІЇ

Звичайно, ми не друкуємо віршів, бо вважаємо, що це все
ж таки не газетний жанр, та й себе не вважаємо фахівцями із літератури.
Але у вірші Надії Марчук точно передано відчуття нашої дійсності звичайною
людиною, яка за всіма негараздами країни та народу спостерігає не відсторонено,
а явно й сама переймаючись тими ж проблемами. Тому ми і зробили виняток
для Надії.

Газета:

№100, (1999)

Рубрика:

Пошта «Дня»