Воєнні програми на ТБ мають тривалу й славну історію. У дитинстві я відкладав всі свої термінові справи (вилов жаб у місцевому ставку, бійку з сусідськими хлопчаками, наліт на колгоспний сад) і мчав до нашого чорно-білого телевізора, як тільки чув позивні «Служу Радянському Союзу!» Регулярний перегляд цієї програми, плюс враження від воєнних фільмів (супер-хіт дитинства «У зоні особливої уваги»), плюс гра «у війнуху» створювали в моїй підлітковій макітрі ореол деякої святості тієї справи, якою займалися люди в зеленій формі й касках. Цікаво, чи знали в тодішньому Міністерстві оборони, що таке «паблік рілейшенз» і чи задумувалися над поняттям «формування позитивного іміджу»? Але робили вони це чудово.
У «незалежній» Україні все змінилося, в результаті, крім усього іншого, — в тисячі разів збільшилася необхідність формування цієї самої позитивної думки про нашу доблесну армію. Усілякі жахи в її лавах, про які так любить розповідати наш брат-журналіст, дуже сильно допомагають поширенню епідемії «косіння» серед потенційних новобранців. Що ж протистоїть в армії витонченим розумам бувалих циніків-журналюг, матеріали яких виставляють армію на кшталт «зони», де погано годують, примушують на «шару» працювати й де є можливість стати головним героєм серіалу «Дідусь на ім'я доля»?
По неділях на УТ-1 виходить програма «Служу Україні». Й що ж ми там бачимо? Сюжет про 9 Травня, що минуло, в якому репортер програми запитує на вулиці у хлопця: «А ти вдячний своїм родичам?» (мається на увазі — за Перемогу. — Ю.М. ), потім показують пікет на одній із площ Києва, де ветерани стоять із червоними прапорами (голос за кадром: «Знайшлися люди, котрі вели антидержавну агітацію»). Після цього замальовочка з морських навчань на Чорному морі, де головною подією були не стільки вони, скільки приїзд великого штабного чину, а також сюжет, в якому угодований комісар одного з військкоматів Києва розповідав про успіхи ввіреної йому установи і т.д.
Ну що, змінилося щось у вашому уявленні про армію в позитивний бік? Про себе я краще промовчу, все-таки військовозобов'язаний — поки що. До речі, якщо ви думаєте, що надто низький професійний рівень знімальної групи зумовлений тим, що над програмою працювали підневільні солдатики, яким однаково, де служити: чи на генеральській дачі, чи клепаючи ТВ-програми, помиляєтесь — судячи з титрів, підготувало її ТО «Громада» (УТ-1). Ось такі профі!
Значно краща ситуація на ICTV — тамтешня програма «Час Ч» мене приємно здивувала. Але ось що мене взагалі приголомшило — це те, що тут намагалися зробити «приховану» політичну (!) рекламу. Під виглядом сюжету про зустріч футболістів Шевченка та Реброва з офіцерами автори співали дикі дифірамби «нашому мерові» Суркісу. І хоч було це зроблено по-військовому — незграбно й тупо, але ж сам факт! Я знімаю капелюх перед центральною студією МО України — їх би я назвав останніми (після дитячих програм), хто міг би бути замішаним у передвиборній кампанії! Молодці — навчилися самі гроші заробляти, а це вже дещо. Принаймні, я зрозумів, що й в армії можна жити. Ось вам і формування позитивного іміджу! А новобранцям від себе додам: якщо у тебе в голові не ошурки й ти можеш постояти за своє, то в армії для тебе небезпечного нічого немає (як і корисного, втім). Якщо ж ти не можеш показати на карті Україну або підняти гриф від штанги...
