Розмір відсоткових ставок залежить ще й від того, що існує ризик неповернення грошей. Наприклад, із кредитів, виданих під гарантії українського уряду, 20% не повернені. Таким чином, кредитні ставки спочатку повинні бути такі, щоб покривати збитки від неповернених боргів
У продoвж останніх кількох місяців в Україні спостерігається підвищений інтерес до банківської системи. Це й не дивно, адже після торішньої фінансової кризи банки зазнали величезних втрат. Однак громадськість чомусь стурбована аж ніяк не тим, як банки разом зі своїми збіднілими клієнтами переживуть збитки, що звалилися на них. Натомість усі смакують скандальні подробиці, пов'язані з Національним банком, зовсім не переймаючись схильністю банківської системи реагувати на небезпеку за принципом «доміно». Українцям приблизно зрозуміло, чим викликаний нездоровий ажіотаж навколо НБУ. А що думає з цього приводу іноземець? Про це наше перше запитання Фолькрахтові Вінценцу, членові німецької консультативної групи з питань економіки при уряді України.
— Мені здається, що це один із виявів того, як різні сили намагаються якимось чином вплинути, якимось чином контролювати Національний банк. Це бажання не є чимось унікальним. У Німеччині також були часи, коли за контроль над центральним банком боролися різні політичні сили. Оскільки центробанк визначає чимало параметрів кредитно-грошової політики — відсоткові ставки, обмінний курс, то завжди знайдуться люди, котрі будуть незадоволені його роботою. У Німеччині цю проблему було розв'язано після ухвалення закону про центральний банк, внаслідок чого він отримав незалежність. Я гадаю, що й український національний банк повинен після ухвалення закону про НБУ також бути незалежним.
— Але нинішня дискусія про Національний банк меншою мірою торкається грошової й валютної політики, ніж питань, куди й на що повинен Нацбанк витрачати відображені в його балансі ресурси (що й скільки будувати і т. ін.), чи не було зловживань із валютними резервами. Чи можна розв'язати такі проблеми ухваленням закону про незалежний Нацбанк?
— Якщо йдеться про те, чи правильно витрачаються гроші НБУ, то, безумовно, тут потрібен контроль, як і за будь-якою держустановою. Контролюючі органи повинні стежити за тим, щоб банк робив те, що йому можна й не робив того, чого не можна: в жодному разі не повинно бути гри із грішми, використання грошей не за призначенням. Якщо банк займається не тим, чим треба, то це не питання незалежності.
— Після серпня минулого року українські банки втратили свої головні джерела прибутку, їхні активи знецінились. Як ви гадаєте, що чекає на банківську систему України?
— Банківська система України в традиційному сенсі ще не склалася. На початковій фазі становлення банки заробляли гроші на валютних спекуляціях. Потім з'явилися державні цінні папери (ОВДП). За цей час економіка майже не отримувала кредитів, що, власне, й є завданням банківської системи — грішми вкладників кредитувати економіку. Після осінньої кризи історія з ОВДП також закінчилась. У результаті у банків залишився єдиний спосіб заробляння грошей — кредитування економіки. Але банки цим раніше майже не займалися, тому у них немає досвіду кредитування. До того ж після осінньої девальвації, вочевидь, будуть робитися спроби утримання обмінного курсу від падіння, що супроводжуватиметься витяганням «надмірних» грошей із банківської системи. У результаті високі відсоткові ставки перешкоджатимуть активній видачі кредитів.
— За словами віце-прем'єра Тигипко, кредитні портфелі банків на 20% складаються з безнадійних кредитів. Як це впливає на стабільність усієї системи?
— Ця проблема існує в усіх країнах із перехідною економікою. Суперечки точаться тільки щодо частки проблемних боргів — 20 або 30%. Зважте, ніде повністю цю проблему так і не було розв'язано. Я не думаю, що Україна її зможе так легко розв'язати в поточному році. На це може піти декілька років, і наслідки не будуть безболісними. Банкам доведеться збільшити розрив між депозитними й кредитними ставками, що може спровокувати, з одного боку, відплив внесків, а з іншого — неможливість розмістити кредити. Утім, іншого джерела для покриття збитків через неповернення боргів у банків не буде. Тому я не думаю, що різниця між депозитними й кредитними ставками найближчим часом зменшиться, а відсоткові ставки по кредитах істотно знизяться.
— Ви назвали дві причини, що перешкоджають зниженню відсоткових ставок по кредитах економіці — утримання гривні від девальвації й «погані» борги в портфелях банків. Які ще обставини заважають зниженню кредитних ставок?
— Зниження відсоткових ставок навіть на 1-2% — дуже складне завдання. З'ясуймо, що впливає на вартість кредитних ресурсів. По-перше, інфляційні очікування. По-друге, кількість випущених НБУ грошей. По- третє, депозитні ставки. Якщо громадяни не довіряють гроші банкові, тоді банк також нічого не може зробити. Хто може вплинути на ці чинники? Національний банк може. У який спосіб? Від нього можуть зажадати надрукувати грошей, щоб ставки впали. Але хто зупинить інфляційні й девальваційні очікування, що провокують зростання ставок.
Розмір відсоткових ставок залежить ще й від того, що існує ризик неповернення грошей. Наприклад, із кредитів, виданих під гарантії українського уряду, 20% не повернені. Таким чином, кредитні ставки спочатку повинні бути такі, щоб покривати збитки від неповернених боргів. У Німеччині продаються цінні папери уряду України. Їхні потенційні покупці не несуть валютного, інфляційного ризику. Однак якщо прибутковість цих паперів буде нижчою, ніж 30%, їх купувати ніхто не буде. Це означає, що ризик неповернення боргу становить 30%. І це ризик по боргу держави. А що говорити про кредитний ризик щодо української фірми? Ризик, який існує в українській економіці й виражається у відсотках, як мені здається, майже не залежить від грошової політики. Радше — від структурних реформ.
— Ставка рефінансування Національного банку — 50% річних — висока чи низька?
— Гадаю, її можна ще знизити. Це, щоправда, не означає, що комерційні банки також знизять ставки. Загалом важко говорити, як економіка реагує на відсоткові ставки. До речі, 90% українських капіталовкладень фінансується за рахунок власних коштів підприємств.
— У зв'язку з тим, що банки практично не кредитують підприємства, в українського уряду з'явилося бажання штучно активізувати цей процес. Нещодавно було оголошено, що найбільший банк — Ощадбанк — буде реорганізовано. У такий спосіб наш уряд має намір збільшити фінансування промислових проектів. Чи виправдані такі очікування? Чи може бути така кредитна установа життєздатною?
— Проблема цієї конструкції полягає в тому, що хтось вирішуватиме, хто кому даватиме кредити. У системі приватної економіки існує принцип, згідно з яким банк, що припиняє видавати або повертати кредити, одержувати прибуток, зникає. Відповідно, банк, що вибирає хорошого платоспроможного позичальника, залишається жити. А хто буде приймати рішення про видачу кредитів Ощадбанком, пан Пустовойтенко, пан Гуреєв, Міністерство промислової політики? Чому хтось гадає, що цим людям відомо більше, ніж банкірам, котрі працюють зі своїми власними грішми? Наведений мною приклад із держгарантіями якраз і показує, до чого призводять подібні урядові рішення. Якщо тепер таку практику буде перенесено до стін Ощадбанку й там також не буде повернено від 10 до 20% усіх виданих кредитів, то такий банк ні за жодних умов не виживе.
Можливо, до досягнення подібної мети треба було б йти іншим шляхом: створити 1 або 2 банки розвитку. У повоєнній Німеччині такі банки було створено. Вони існують й досі.
— Ви говорили, що проблему неякісних, поганих кредитів не можна розв'язати швидко й просто. Водночас в Україні немає ефективного законодавства про банкрутство банківських установ. Утім, і проблема «поганих» боргів, і проблема санації банків, так чи інакше, розв'язується. Час від часу повідомляється, що НБУ допоміг якомусь банкові. Потім ті, кому не допомогли, починають звинувачувати НБУ в зловживаннях. Як ви вважаєте, якими критеріями повинен керуватися Нацбанк, допомагаючи одним і відмовляючи в допомозі іншим?
— Нинішня ситуація, безумовно, несе відбиток осінньої кризи. Держава збанкрутувала й перестала сплачувати ОВДП, власниками яких були переважно банки. Зрозуміло, що ОВДП принципово відрізняються від «поганих» боргів. Коли, припустимо, держава стає банкротом, банківська система автоматично бере на себе всі його зобов'язання. Логічно, що в такий момент банки потребують підтримки держави. Треба ще враховувати, що банківський сектор працює дещо за іншими правилами, ніж економіка в цілому: тут можливий ефект «доміно», тобто один банк, що впав, захоплює за собою всю систему. Тому для попередження такого ефекту завжди необхідна якась профілактика. Я вважаю, що це нормально, коли НБУ, з одного боку, закликає банки допомагати собі самостійно, а, з іншого, — ще й допомагає тим, хто постраждав більше за інших. Основним критерієм допомоги є те, скільки в портфелі банку виявилося ОВДП.
— Але банкіри скаржаться зовсім не на те, що НБУ застосовує формальні критерії до всіх банків. Радше вони не задоволені тим, що такої процедури немає. Саме з цієї причини починаються пошуки інших мотивів допомоги. Приміром, хтось доводить «соціальну значущість банку», а хтось нагадує Віктору Ющенку, що він багато років пропрацював у такому-то банку.
— Дійсно, це складна проблема. Важко домогтися від банків, щоб вони зробили для себе хорошого стільки, на скільки вони здатні зробити. Існує реальна небезпека того, що банки «розслабляться», якщо Нацбанк скаже, що допоможе всім. Необхідно шукати змішане рішення, треба, по-перше, визначити, наскільки банк постраждав. Однак визначальне значення має не кількість держоблігацій. Адже може бути й таке, що банк нічим, окрім купівлі облігацій не займався. Таким банкам треба відмовляти в допомозі, говорити їм, що вони й так проводили неправильну політику, не «розсіювали» ризики... Таким чином, критеріїв має бути кілька — якість їхньої кредитної політики, те, наскільки вони постраждали від дефолта. Й, звичайно, значення банку в банківській системі. Всім відомо, що крах великого банку набагато небезпечніший за крах дрібного. У таких випадках німці кажуть: цей банк надто великий, щоб розоритися. Хоча це все-таки не означає, що Віктор Ющенко повинен постійно нагадувати, що банк «Україна» ніколи не розориться.
