За дивним (або неминучим?) збігом обставин, люди від Влади виявляють підвищену цікавість не тільки до державних банків, а й до всієї банківської системи загалом. Чи не загрозою «системної кризи» пояснюється ця увага? Схоже, ні: й західні, й українські експерти кажуть, що «системну кризу» навряд чи можна вважати найбільшою небезпекою для українського банківського сектора. Їх значно більше непокоїть, що банки залишатимуться тим, чим вони зараз є. А саме — дрібною часткою «народного господарства», яка неспроможна виконувати свою головну функцію — вкладати гроші в економічний розвиток.
Таким чином, бажання держави активізувати кредитну діяльність і зменшити можливості для фінансових спекуляцій зовсім не суперечить інтересам ні банків, ні їхніх клієнтів. Інше питання, як вистроїти мотивацію для перших (щоб вони відмовилися від легких і не завжди чесних заробітків) і для других (щоб їм було вигідно працювати «за гроші»). Як показує практика, для рішення такого надактуального завдання є принаймні два шляхи.
Перший витриманий у дусі славної радянської спадковості, до рецидивів якої завжди були схильні держчиновники всіх гілок влади. Ось тільки кілька останніх їхніх ініціатив. По-перше, Податкова адміністрація вже в який раз спробувала «відмінити» таємницю банківських операцій. На сьогодні «замах» (в очікуванні судового розгляду?) повиснув у повітрі, зустрівши опір Нацбанку й банкірів. По- друге, президент настійно пропонував знизити кредитні ставки і прокредитувати виробників. Цю вимогу частково виконано: ставки по кредитах справді впали (хоч і не настільки, щоб цими кредитами зміг скористатися реальний сектор), оскільки план із друкування грошей у першому кварталі було перевиконано. По-третє, стало відомо про існування проекту президентського указу, що передбачає примусове об'єднання комерційних банків, які не виконують нормативні вимоги з мінімального розміру статутного капіталу, в «Об'єднаний банк регіонального розвитку». Інтереси акціонерів банків всерйоз не розглядаються. Нарешті, по- четверте, особисто прем'єр захотів «покермувати» Ощадбанком.
Утім, на двох останніх сюжетах варто зупинитися трохи детальніше, оскільки тут найкраще видно, чим насправді стурбований уряд. Для початку не варто спокушатися, ніби задум реорганізувати Ощадбанк має хоч якесь відношення до поліпшення інвестиційного клімату в країні чи до інтересів вкладників і позичальників. Швидше навпаки. Практично відразу після доленосного для Ощадбанку засідання Кабміну проти повернення банку права кредитувати небанківські організації виступив Національний банк. У інтерв'ю «Українським новинам» заступник голови правління НБУ Олександр Киреєв сказав: «Зараз ми відпрацьовуємо рішення відновити міжбанківське кредитування. Але з процедурою (видачі цих кредитів), яка була б затверджена спостережною радою (на чолі з прем'єром. —
Ред. ) банку. Відносно (кредитування) юридичних осіб, я впевнений, що відновлювати цю ліцензію зараз не можна, йому не потрібні нові ризики… Ми свою позицію висловили ще у вересні. Згідно із законом, цей банк має гарантію держави по внесках і він не може влазити в комерційні ризики».
Але, допустімо, уряду вдасться, як заявив прем'єр, «на базі Ощадбанку створити такий банк, який би максимально зосередив у себе заощадження громадян, щоб використати ці кошти на інвестування економіки — як це робилося за часів радянської влади…», а також перевести в нього з інших банків рахунки великих державних підприємств і міністерств, позабюджетних фондів (Пенсійного та інших). У цьому разі можна сміливо говорити, що «одержавлення» грошових потоків «під вибори» вступило в завершальну стадію. Адже без грошей (тобто коли майже всі ресурси буде зосереджено в двох державних, одному примусово створеному й кількох екс-державних банках) сенсу в існуванні для інших банків не буде.
Очевидно, за такого розкладу не буде сенсу і в силкуваннях Нацбанку «зміцнити» банківську систему шляхом посилення резервних вимог та інших економічних нормативів, типу створення страхового фонду по внесках фізичних осіб або резервів для покриття ризиків по інвестиціях і депозитах. Зрозуміло, що «особлива позиція НБУ» спричиняє поясниме роздратування в його опонентів. Справді, як може не роздратовувати нагадування про необхідність повернення виданих під тиском уряду кредитів підприємствам у розмірі 1,6 млрд. гривень? Тим більше, що з цих кредитів уряд визнає тільки 600 млн. грн. А чи не простіше було б одним махом «націоналізувати» половину банків, скориставшись нормою закону про мінімальний статутний фонд? І депутати підтримали б, і зайвих ротів би позбулися.
За всіма ознаками банківська система України впритул підійшла до необхідності реорганізації. Інакше кажучи, вона приречена буде пережити трансформацію, перетворившись у результаті на справжню систему кредитних установ. Чи сприяють наміри виконавчої влади такій трансформації? Деякою мірою сприяють. Однак у результаті з'явиться саме така банківська система, про яку необережно обмовився прем'єр — радянська банківська система, що обслуговує потреби держапарату й держсектора.
Та невже в України немає інших альтернатив? Як не дивно, ще є. Причому під цим (альтернативним «бажаному») планом реформування банків навіть стоїть підпис прем'єра. Схвалений з подачі міжнародних донорів проект, ймовірно, так і не зрозуміли в Кабміні, оскільки він саме й передбачає трансформацію «наших» банків не в «радянські», а в повноцінні кредитні установи з усіма наслідками, що випливають звідси. Власне, перспективи отримання ще одного транша «на реформу фінансового сектора» пояснюють паралельну, навіть чужорідну в контексті передвиборних турбот, циркуляцію відмінних від урядово-президентських планів оздоровлення банків. Наприклад, пригадати про заборгованість уряду перед банками довелося внаслідок очікуваного візиту в Київ групи експертів Світового банку. Тому-то віце-прем'єр Сергій Тигипко передбачливо повідомив громадськість, що Кабінет Міністрів готовий-таки розглянути пропозицію банків про погашення своїх боргів: «Враховуючи стан платежів до бюджету, важко розраховувати на погашення заборгованості живими коштами. Уряд конструктивно сприйме пропозицію банків щодо погашення заборгованості за рахунок інших джерел. Може йтися про комбінацію готівки, державних цінних паперів, податкові звільнення або обмін боргів на акції підприємств, що приватизуються».
Борг уряду перед банками утворився в результаті неповернення підприємствами кредитів, виданих банками на вимогу Кабміну за минулі роки. Більшу частину кредитів було видано колишніми держбанками — Промінвестбанком, банком «Україна», Укрсоцбанком. За словами С. Тигипка, «сумарний обсяг прострочених і пролонгованих кредитів банків становить 2 437 млн. гривень або 21% кредитного портфеля». Усього за станом на 1 березня загальний обсяг банківських кредитів економіці становив 9170 млн. гривень (близько 10% ВВП).
Підсумовуючи наш міні-огляд, зазначимо, що банківська реформа в Східній Європі, що вилилася в звільнення банків від минулих і майбутніх безнадійних кредитів, Чехії коштувала $4,5 млрд. (12% ВВП), Польщі — $2,5 млрд. (3% ВВП), Угорщині — $3,5 млрд. (10% ВВП). Скільки коштуватиме банківська реформа Україні сьогодні сказати неможливо. Більш або менш упевнено можна говорити лише про тенденцію: якщо виконавчій владі вдасться реалізувати все задумане ще до виборів, ціна розплати буде набагато вищою, ніж могла б бути.
