Щоб чітко показати суть відмінностей, я спробую коротко
дати порівняльну характеристику цих суспільств.
Індустріальне суспільство передусім характеризувалося наявністю
землі й ресурсів, робочою силою й капіталом. За основу брався постулат
обмеженості землі й природних ресурсів, тому апріорно вважалося, що їх
на всіх не вистачить, особливо при зростанні населення, тому основна боротьба
точилася за них, тобто за розподіл сфер впливу.
Суспільство будувалося за ієрархічним принципом. Здавалося,
що все можна врахувати й проконтролювати, економічна ефективність і раціоналізм
визначалися ефективністю контролю й планування, що викликало створення
могутніх бюрократичних структур влади. В умовах «суспільства дефіциту»
основна мотивація індивіда полягала в отриманні якомога більшої кількості
матеріальних цінностей і благ.
Проте виявилося, що запаси корисних копалин практично необмежені.
Нові ресурсозберігаючі й добувні технології привели до зменшення видобутку
нафти та інших корисних копалин при тому, що розвідані запаси збільшилися.
На зміну натуральному каучуку прийшов синтетичний, міді — волоконна оптика,
листову сталь ефективно замінюють легкі й стійкі до корозії композиційні
матеріали. Навіть такі престижні свого часу золоті зуби стали анахронізмом.
За словами М.Фейгенбаума, сучасні технології «дають змогу
зробити комп'ютер з бруду». Все це зумовило катастрофічне падіння цін на
нафту й інші корисні копалини, причому ця тенденція зберігатиметься й надалі.
Такі зміни привели до виникнення якісно нової організації
— так званої інтелектуальної компанії. Американський економіст Т.Стюарт
зазначає, що її основні фонди не мають матеріальної форми, й взагалі не
зрозуміло, кому вони належать і хто відповідає за їх зміст.
Як приклад можна привести дві компанії: «IBM» і «Microsoft».
Свого часу лідер 50— 70-х років — IBM — вивела на орбіту компанію — постачальник
«Microsoft» завдяки використанню її операційної системи MS-DOS. І хоч IBM,
як і раніше, вважається високотехнологічною компанією (3768 патентів тільки
за період з 1993 по 1995 роки), але Б.Гейтс, глава «Microsoft», використав
при побудові своєї фірми абсолютно іншу ідеологію, що доволі чітко видно
з аналізу бухгалтерських книг. Наприкінці 1996 року ринкова вартість компанії
«Microsoft» становила 85,5 млрд. дол., а «IBM» — 70,7 млрд. дол., хоч остання
продавала набагато більше продукції. Більш того, основні виробничі засоби
й обладнання «IBM» становили 16,6 млрд. дол., а «Microsoft» — усього лише
930 млн. дол. Тобто з позиції індустріального суспільства основну вартість
«Microsoft» становило повітря. А з точки зору матеріальних активів інша
добре відома у нас компанія — «Visa International» — просто не існує, хоча
й здійснює фінансові операції на суму в третину трильйона доларів на рік.
У США перелом стався в 1991 році, коли вперше витрати на
придбання інформаційної техніки (112 млрд. дол.) перевищили витрати на
придбання промислового обладнання (107 млрд. дол.). Цей рік можна вважати
першим роком інформаційного століття. Відтоді з кожним роком цей розрив
збільшується.
Кількість робітників, зайнятих у сфері виробництва, з року
в рік зменшується й становить нині у США близько 10%, у той час як у сфері
послуг і в інтелектуальній сфері безперервно зростає. Наукоємні виробництва
порушують закон убуваючої прибутковості Т.Мальтуса й Д.Рікардо — в інформаційному
суспільстві прибутковість зростає! Ці зміни спричиняють і зміни в державному
будівництві. Переглядаються концепції податкової системи, відбувається
децентралізація структури державної влади.
Складні інтелектуальні системи вже не вписуються в ієрархічний
державний порядок і не можуть бути контрольовані. Від домінуючого з часів
середніх віків непотовізму — кумівства — відбувається швидке зміщення до
горизонтальної структури управління, підвищується роль сигналів, так би
мовити, «знизу», тобто визначальне значення починає відігравати зворотний
зв'язок. На перше місце виходить не доступ до ресурсів, наявність виробничих
потужностей або капіталів, а здатність до нововведень. Змінюється функція
керівника. Керівник — це вже не людина, яка віддає накази й дає вказівки,
а людина, яка відповідає за застосування та ефективність знання. У
своїх рішеннях він повинен керуватися не стільки вертикальною ієрархією,
як сигналами з нижніх рівнів, при цьому вони мають бути не стандартними,
а індивідуальними. Він, радше, перетворюється на диспетчера, який розподіляє
потоки інформації, а не на авторитарного діяча. Тобто організаційна форма
будується не за бюрократичним принципом, а за принципом адхократії, як
зазначає О.Тоффлер — стає «структурою холдингового типу, що координує роботу
безлічі тимчасових груп, які виникають або припиняють свою діяльність відповідно
до темпу змін в оточуючому середовищі». У індустріальному суспільстві,
щоб процвітати, фірма мала бути «великою», в інформаційному суспільстві
це, радше, недолік, оскільки «крупність» — це інерційність, що перешкоджає
нововведенням і рухливості — запоруці успіху.
Інтелектуальна економіка основні вкладення робить у людський
чинник, тобто в знання й культуру.
Знання й індивідуальний підхід перетворюється на основну
цінність інформаційного суспільства. Більш того, головним фактором для
людини стає не абсолютний прибуток, а, як зазначає Р.Інглегарт, ступінь
безпеки, статус та якість життя. На зміну прагненням до матеріальних цінностей
приходять прагнення до самовираження, пошуку сенсу життя, бажання залишити
свій слід у ньому, «щоб їх сутність як вільних та етичних людей була визнана
іншими людьми» — як сказав Ф.Фукуяма. Все більша кількість людей на Заході
віддає перевагу не найбільш високодоходним роботам, а творчим інтересам,
що дозволяють самореалізуватись у контакті з близькими.
На зміну економічній парадигмі Маркса й культурологічній
парадигмі Вебера, що суперечать одна одній, прийшла парадигма, котра відображає
як проникливість Маркса, так і Вебера, тобто в інформаційному суспільстві
як економіка визначає культуру й політику, так і культура з політикою визначають
економіку.
Ф.Фукуяма вводить такий чинник, як довіра в суспільстві,
яка визначається культурними факторами. Суспільство з високим рівнем довіри
характеризується пріоритетом громадської доброчесності й здатністю до створення
нових об'єднань і взаємодії в них в умовах існування, що змінюються. Переважання
недовір у суспільстві рівнозначне введенню додаткового податку на всі форми
економічної діяльності. А велика кількість поліцейських, фінінспекторів
і ревізорів — це показник занепаду моральності й неблагополуччя в суспільстві.
Більш того, їх зростання призводить до ще більшого занепаду
моральностi й культури, що спричиняє ще більшу потребу в каральних органах.
Суспільство з низьким рівнем довіри ніколи не зможе скористатися перевагами,
що відкриваються інформаційною технологією. Держава, що грунтується на
індустріальній парадигмі, в умовах інформаційного оточення «поїдає моральну
субстанцію країни, харчується нею, товстішає від неї, поки їжа не починає
вичерпуватись й це приводить державу до голодної знемоги» — зауважує французький
філософ С.Вейль. Це фактично веде до колонізації державою своїх громадян,
і відповідної реакції — до партизанської війни громадян проти держави —
несплати податків, протидії різним новаціям, спрямованим на зміцнення держави.
Я сподіваюся, що цей побіглий екскурс в основні тенденції
розвитку цивілізації дозволить зорієнтуватися читачеві. І вам абсолютно
не важко буде зробити порівняння з тенденціями розвитку нашої країни. Цілком
очевидно, що владні структури зовсім не готові до сприйняття нової реальності
й живуть у серединній стадії розвитку індустріального суспільства. Але
це не їхня провина, а, радше, їх біда — з психології відомо, що перегляд
своїх найпотаємніших переконань породжує страх і втрату впевненості в собі.
Як приклад можна привести рекламований новий Податковий кодекс зі старою
концепцією, де, зокрема, як велике досягнення пропонується знизити податок
ПДВ до 15%. Та його просто треба скасувати, оскільки його вигадали як ефективний
інструмент для протидії розігріванню економіки, для гальмування купівельного
попиту, а у нас зараз економіка близька до абсолютного нуля. Адже у нас
ще ніхто не додумався ставити мотор від Мерседеса на віз, а вводити податок
розвиненого індустріального суспільства в суспільство, що знаходиться на
початку перехідного періоду додумались! А в умовах інформаційного суспільства
він також шкідливий, оскільки перешкоджає розвитку, тому французи і знизили
його в 1999 р. із 20% до 5%. Уся ідеологія діяльності нашої держави тільки
викликає нудьгу, як старе, пропахле нафталіном, але добротно зшите пальто,
яке ще носити й носити. Але це пальто не для ХХI століття, а для музейної
резервації, де нам пропонують жити на подив цивілізованому світу.
