Пригадую шістдесяті роки, коли в Україні було вдосталь «Одеської» ковбаси по 2 карбованці 60 копійок за кіло.
Кожен, хто їхав до нас із Росії у відрядження, повертався додому з ковбасою. Ще й обурювався поведінкою українців, мовляв, запитують у продавця: «У вас свіжі сосиски?».
У ті часи велика Росія вже не голодувала, але й не жирувала. Їли відварені та смажені макарони, тюльку чи оселедця і свіжоморожену рибу. Була й у них комісійна ковбаса, схожа на «Краківську», жирна, ще й зі старим салом. Продавалась деколи по 10 карбованців за кіло.
Коли в неділю варив борщ у робочому гуртожитку на загальній кухні, дівчата завжди називали мене «хохлом». Із вигуками: «Бабоньки, в хохла знову щось смачно пахне!» — обліплять каструлю. Як мух, відганяв їх із ложками від борщу і тікав із борщем у кімнату до своїх односельців. Смажена картопля на салі чи вареники із сиром вважалися делікатесом!
Дуже було важко жити, але ми вірили комуністичній пропаганді, що будуємо всесвітній комунізм, а навкруги — одна підлота. Великі кошти витрачаємо на озброєння. Доводилось у злиднях чекати того обіцяного комуністичного раю. Казали: «О, ми вже стоїмо розкарякою: одна нога в соціалізмі, а друга — в комунізмі!»
Комуністична пропаганда дурить простий люд із перших днів своєї революції! Що мене дивує? Нас зробили дурнями раз, а ми їм знову віримо!
Добрі люди! Треба хоч на себе почати працювати. Киньте пиячити в робочу годину. Не дозволяйте себе обкрадати!
Подивіться, як навколо нас піднімаються з колін поневолені Росією народи! У них звичайні землі, а вони збирають понад 100 центнерів зерна з гектара, корови дають по 8 — 10 тисяч літрів молока на рік. Вирощують свиней на м’ясо і бекон.
У нас найкращі землі в світі, благодатний край, а ми голодуємо! Плодимо дармоїдів, брехунів і зрадників, а самі пиячимо та чекаємо обіцяного злодіями комуністичного раю. Пам’ятайте: своєю бездіяльністю ми заважаємо жити іншим! Ви — українці! Що ви залишите своїм нащадкам? Лайно та борги?
