Сербсько-албанська трагедія — криваве протистояння народів, які століттями живуть поруч, спекуляції на вірі предків, злочинна впертість останніх комуністичних «могікан» при владі, повне нехтування правами людей, своїх і чужих. А тепер ще й бомбове втручання НАТО — людям властиво мостити найліпшими намірами дорогу до пекла.
Є, однак, чимало таких, що розкошують у цьому пеклі, вбачають у балканській кризі мало не манну небесну, послану як засіб повернення до втраченого раю. І тому роздмухують кризу, як можуть, реанімуючи атмосферу другої декади ХХ ст. Ідеться, звичайно, про політиків певного напрямку. Послухайте тільки натхненні популістські байки тов. Вітренко або подивіться на тов. Зюганова, у якого за спиною неначе виросли крила — Наполеон напередодні рішучої битви. Перед очима лівих знову з’явився солодкий привид комунізму, який, власне, й не переставав бродити на просторах СНД. Мабуть, ще не поховали тiло.
Негайно відродилася і закрутилася на шалених обертах добре знайома старшому поколінню пропагандистська машина часів холодної війни — світ шмарується виключно чорною і білою фарбами, а «хто не з нами — той проти нас». Всю повноту інформації одним рішучим махом поділено на дві частини — «за» і «проти». Дані, що належать до «проти», навіть найбільш важливі й достовірні, відсікаються, наче неіснуючі. Як за добрих старих часів — коли прямо не брехали, то замовчували непідходящі факти. У результаті виходило те саме.
Багато ЗМІ та політиків ураз стали глухими і сліпими до правди іншої сторони, правди, що існує майже завжди. Як послухати, наприклад, дебати в нашому або в російському парламентi, то може здатися, що не було багатомісячного збройного протистояння нерівних сербських і албанських сил, немає вбитих та біженців, не продовжується жахлива «етнічна чистка» в Косово. У своєму зверненні до громадян Росії президент Єльцин і не згадав про албанців, не виголосив, може, найголовнішого — вимоги до Мілошевича негайно припинити воєнні дії в Косово. Наче не про це йдеться. Варто згадати й щире обурення російського істеблішменту з приводу того, що сили НАТО не бомблять бази косовських повстанців, дислокацію яких передбачливо передав до НАТО російський уряд. Спеціально, щоб бомбили ще більше людей.
А скільки перекручених фактів і відвертої демагогії! Деякі приклади. Комуністи, які десятиліттями руйнували свої власні церкви, тепер надзвичайно занепокоєні долею православних сербських святинь. Яке шляхетне обурення, яка фантастична метаморфоза! За повідомленнями РТР, генерали НАТО начебто абсолютно збиті з пантелику, майже в паніці — сербські засоби протиповітряної оборони під час нальотів не дають про себе знати. «А це в них така тактика захисту країни — принишкнути», — серйозно повідомляють російські журналісти. Ще одна цікава й обгрунтована думка журналістів: «Серби мають достатньо сил, щоб відбити натиск НАТО. Скільки вже літаків збили серби! Серби їм ще покажуть!» (Не варто й згадувати про співвідношення військових потенціалів Югославії і НАТО — це зрозуміло кожному учневі). Зюганов із екрана ТБ авторитетно, як завжди дуже впевнено, заявляє, що 95% населення Росії стоїть за воєнну підтримку Югославії. Звідки він знає? Тим більше, що саме перед його виступом ТБ висвітлювало ставлення провінційної Росії до конфлікту на Балканах. Прості люди дружно сказали: «Це нас не стосується, треба займатися своїми власними проблемами, не треба лізти в кожну дірку».
Риториці, якою затоплюють нас сьогодні ліві політики, могли б позаздрити давньоримські красномовці. А логіка! Щоправда, давно відомо, що чим більш хибну логіку міркувань обирає промовець, тим більш цікаві висновки він може зробити. Серби були союзниками в Другій світовій війні, отже, вони навічно мають залишатися такими, незалежно від будь-якої своєї політики. Серби православні, ми православні, то ми мусимо підтримувати їх, незважаючи ні на що. Чи забули, що серед союзникiв Гiтлера були й православнi країни? Росія 1000 років (!) була чинником стабільності у світі (читай «жандармом Європи» в ХIХ ст.) і повинна повернути собі цей статус. Заради цього комуністи послідовно закликають до негайного відновлення колишнього воєнного потенціалу, мало зважаючи на людей, які вже сьогодні ледь-ледь животіють.
А що робити нам у епіцентрі цього тайфуну цинічних, грубо оманливих слів, піднятих Балканським конфліктом і, вочевидь, розрахованих на жителів країни дурнів? Мабуть — мати свою думку.
