Російські мас-медіа зовсім «не помітили» миротворчої ініціативи України в косовському конфлікті. Це можна було б пояснити ревністю «старшого брата» до «зайвої» зовнішньополітичної активності Києва, якби не те, що й західні інформаційні агенції коментують візит двох наших міністрів до Белграда і подальше «миротворче» турне Бориса Тарасюка Варшавою, Бонном, Парижем та Лондоном кількома рядками, серед інших повідомлень про намагання розв’язати косовський вузол.
Може, це й образливо для самолюбства наших патріотів, але цілком закономірно — реальні шанси на успіх у такій важкій справі можуть мати лише ті посередники, за спиною яких стоїть сила — вагома на світовій арені країна чи міжнародна організація, або ж посередник мусить сам мати великий авторитет у світі. Тому ставлення до української ініціативи цілком відповідає тому місцю, яке посідає нині наша країна та її лідери в світовому «табелі про ранги».
Того самого часу, як усі гадали, коли НАТО приступить до виконання другої фази своєї операції в Югославії, українське керівництво поїхало до європейських столиць умовляти цього не робити. Президент Кучма вирушив до Словенії, міністр Тарасюк — доводити точку зору Києва (десять елементів для врегулювання, які, кажуть в МЗС, не збігаються з десятьма принципами контактної групи) щодо подій на Балканах до Варшави, Бонна, Парижа, Лондона. «У Вашингтоні українську позицію щодо Югославії сприйняли з розумінням», заявив, як передає Інтерфакс, посол України в США Антон Бутейко. Це єдина відома реакція. Бомбардування Югославії тривають.
Президент Словенії Мілан Кучан багато чого може розповісти Кучмі. Наприклад, як він був серед представників керівництва СФРЮ, котрі безуспішно намагалися умовити лідера Союзу комуністів Югославії Слободана Мілошевича підписати угоду про конфедерацію. Після його відмови розпочалася ціла низка балканських воєн, причому першою була 10-денна війна між Белградом та Любляною. Ще Кучан може, звичайно, розповісти, чому його країна вже не відрізняється за рівнем життя від сусідньої Австрії, завдяки чому й запрошена до переговорів стосовно вступу до ЄС — але це вже інша тема. Кучан ще, здається, не заявляв про підтримку натовських бомбардувань — але тим паче він ніколи не заявляв про підтримку Мілошевича та його методів правління.
Міністр закордонних справ Польщі — єдиної з трьох нових членів НАТО, що цілком і повністю підтримала операцію Альянсу в Югославії — Броніслав Геремек, котрий торік очолював ОБСЄ, погодився з Тарасюком у головному — силою політичних проблем не вирішити. Йошка Фішер, міністр закордонних справ ФРН, напередодні зустрічі з українським міністром заявляв, що привітає будь-які ініціативи, які б дали можливість покласти край атакам НАТО та поновити переговори. Те ж саме західні міністри говорили про вояж Тарасюка та міністра оборони Кузьмука до Белграда — однак уже вчора представники США заявили, що нічого принципово нового українські міністри не привезли й не досягли. З великим скептицизмом на Заході ставляться й до візиту до Белграда російської урядової делегації на чолі з прем’єром Євгеном Примаковим, яка фактично йде слідами Тарасюка. «Ми не даємо нікому інструкцій і не збираємося підміняти контактну групу», — заявляє Тарасюк. Мілошевич поки що не дав жодної відповіді ні Києву, ні тим західним країнам, з якими він ще не розірвав стосунків.
ЛИСТ У НОМЕР
Найсмішніше буде, коли наші ліві вигавкають таки ядерну зброю в Росії. Або оголосять війну НАТО. І як тільки перша російська ракета перетне український кордон — безсумнівно, НАТО, в свою чергу, загляне до нас у тому ж розумінні, як і до Мілошевича. І найпаскудніше те, що матиме рацію...Найсмішніше буде, коли наші ліві вигавкають таки ядерну зброю в Росії. Або оголосять війну НАТО. І як тільки перша російська ракета перетне український кордон — безсумнівно, НАТО, в свою чергу, загляне до нас у тому ж розумінні, як і до Мілошевича. І найпаскудніше те, що матиме рацію...Доки ми виходитимемо з «братерства слов’ян», доти шансів отримати по простій «лапотній» слов’янській душі від «негуманного» Заходу вистачатиме. Світ став однополярним. І противитись цьому, розмахуючи комуністичним маніфестом, — одночасно небезпека і дурість. Бо заперечити нам НІЧОГО. Ми не маємо навіть паскудної козирної шістки. Всі наші козирі — моральні, історичні, матеріальні — биті. Вони були биті ще тоді, коли перша гуманітарна допомога з переможеної Німеччини перетнула ще радянський кордон, а наші ветерани-переможці билися в чергах, вириваючи один у одного ношені речі...Тому навряд чи варто вчити СПРАВЖНІХ переможців розуму, а тим більше — задирати хвоста. Тим паче з ТАКОГО приводу — бо ж весь світ знає, що Мілошевич таки знищував албанців, і що товчуть його таки за діло. І товчуть, між іншим, не лише США, а й Європа. І слов’яни також...
Валерій НАПИТКІН Хмельницький
