Проблема захисту жінок від насильства тісно пов’язана з діяльністю правоохоронних органів. Тож разом із Лісою Карено, віце-президентом «Асоціації молодих християнських жінок», директором жіночого притулку в місті Санта-Роза, штат Каліфорнія, США, до Черкас прибув шеф департаменту поліції цього міста Майкл Дунбауг. Перше запитання кореспондента «Дня» було до нього.
— Пане Дунбауг, які висновки ви зробили, відвідавши наше місто?
— На мою думку, проблема домашнього насильства над жінками справді хвилює черкащан. І не лише у зв’язку з останніми жорстокими випадками в області, що про них ми дізналися по приїзді. Це, так би мовити, насильство пряме, фізичне, найбільш явне. Тим часом існує кілька видів прихованого насильства — емоційне, психологічне, економічне. Це найбільш гнітючі види, вони можуть тяжіти над жінками роками, а то й десятиліттями, перетворюючи їх на покірних, безсловесних істот. Зрештою доходить до насильства фізичного, до криміналу. Ми зустрічалися з начальником УМВС у Черкаській області паном Олегом Кочегаровим, який вважає проблему насильства над жінками вельми гострою.
— Пані Карено, отже, в Черкасах буде відкрито притулок для жінок, що зазнали домашнього насильства?
— Однозначно — так. Я зустрічалася й говорила з багатьма жінками, котрі через насильство з боку чоловіків змушені були піти з дому. Більшість із них просто не ризикують повертатися в родини, побоюючись нових конфліктів, побоїв, знущань, іншим іти просто нікуди. Тому черкаським жінкам, які зазнали насильства, часто-густо доводиться ночувати на вулицях, в під’їздах, попід тином, що, можливо, ще більше небезпечно, аніж провести ніч в одному помешканні з чоловіком-деспотом. Водночас, я вже знаю багатьох людей, котрі готові працювати над створенням програми із запобігання насильства над жінками, до якої буде входити й відкриття притулку для жертв.
Запитання до голови Жіночого центру міста Черкас Олександри Шевченко:
— Пані Олександро, яка участь у проекті вашого центру?
— Наївно було б думати, що американці здійснять за нас цей проект: привезуть кошти, побудують нам притулок, дадуть своїх фахівців, втішать усіх нещасних черкаських жінок. Це наш клопіт, і вирішити його ми мусимо самотужки. До речі, Жіночий центр Черкас ще три роки тому, на початку своєї діяльності, одним із пріоритетів обрав захист та підтримку жінок у критичних ситуаціях. Пані Ліса від імені своєї організації пообіцяла надати технічну та інформаційну допомогу, американці можуть узяти на себе проведення тренінгів, а також посприяти нам в отриманні грошових грантів. Однак Ліса Карено вважає, що створення притулку не є наразі принциповим питанням — це займе певний час, а поки триватиме будівництво, ми можемо втратити (як у переносному, так і в прямому значенні) не один десяток жінок. Першочерговими завданнями, на її думку, є створення групи підтримки, своєрідного штабу, в якому б працювали і медики, і психологи, і юристи, і соціальні волонтери. Жінки, перш за все, повинні навчитися, як слід поводитися, аби не зазнати насильства. А зрештою, вони мають знати, що в Черкасах є місце, де їх прихистять, нададуть кваліфіковану медичну та іншу допомогу.
— Як нам повідомили, подібний проект успішно працює в Києві, — додає пані Карено. — Гадаю, незабаром його буде реалізовано і в Черкасах. Зрештою, йдеться про майбутнє ваших дітей: медики стверджують, що гвалтівники, вбивці, маніяки в переважній більшості — це люди, які в дитинстві стали свідками або жертвами насильства.
P.S. За інформацією Центру громадських зв’язків УМВС в області, за минулий рік на Черкащині зафіксовано 40 згвалтувань жінок, 62 випадки завдання їм тяжких тілесних ушкоджень. З початку цього року в області скоєно вже сім жорстоких злочинів, пов’язаних із насильством над жінками. Скільки завдано прихованого насильства — не знає ніхто.
