Редакція «Дня» висловлює глибоке співчуття родині
покійного
Учора, під час лівої антидержавної атаки, в парламенті
особливо відчувалася відсутність Чорновола.
Загинув В’ячеслав Чорновіл. У котрий раз життя, сувора
дійсність проїхалися автомобільними колесами по українській політиці, наче
виконуючи жахливі замовлення різних сил нашої країни й сил за її межами.
Досить пригадати Василя Саніна, котрий ще в парламенті
12-го скликання створював Збройні сили України і багатьом це не подобалося.
Потім були депутати-комуністи Сергій Драгамарецький і Михайло М’ясковський.
Вони різко виступали проти перекосів у приватизації загальнодержавної власності
й не влаштовували тих, хто був упевнений, що все нормально. Тепер — В’ячеслав
Чорновіл...
Можна по-різному ставитися до того, що робив та як боровся
за свої ідеї загиблий. Але головне те, що ці ідеї в нього були й їх він
не зраджував усе своє життя. Він служив Україні, і тепер без нього вона
вже ніколи не буде такою, як при ньому. Але й не стала такою, якою він
її уявляв у брежнєвських концтаборах, в якутському засланні, на численних
мітингах і демонстраціях часів становлення державності, в сесійній залі
парламенту, депутатом якого він був три терміни поспіль.
Як не по-блюзнірському це звучить, але Чорновола вбила
політика. У тому значенні, що останнім часом В’ячеслав Максимович став
незручним для всіх. Ним була незадоволена влада за те, що він все ж не
йшов слугувати. І, намагаючись співробітничати й хоч щось виправити, завжди
мав свою точку зору й відстоював її до кінця. І не звертав уваги на критику,
що лунала з усіх боків.
Безмежно не любила його номенклатура, яка спочатку цькувала
з усіх трибун, а потім нахабно осідлала його Ідею Самостійності, що дала
їй можливість і за нових умов неподільно розпоряджатися країною, її багатствами
в ім’я власного гаманця й благополуччя.
Пристрасними противниками Чорновола були й залишаються
його політичні опоненти, українські ліві, котрі марять відновленням СРСР
і втягненням України до нових союзів і об’єднань.
Але найпарадоксальнішим є те, що В’ячеслав Чорновіл перестав
влаштовувати й частину правого табору, своїх колишніх побратимів по шістдесятництву
та союзників по спільній боротьбі за незалежність України. Розколовся навіть
Народний рух, який, зараз це вже очевидно, пан Чорновіл зміг уберегти від
поринання в політичне небуття в каламутних хвилях перших років існування
незалежної країни, перетворив на партію. Можливо, його політична мудрість
і далекозорість і полягала в тому, що, несамовито борючись за перетворення
Руху на партію й при цьому до інфаркту сперечаючись із соратниками, він
розумів: не час розслаблятися, ще не все вдалося зробити з того, для чого
Рух і створювався, не та ще Україна, не та...
Можливо, зараз, із його смертю, Рух об’єднається, забуде
згубні розбіжності. Це було б найкращим пам’ятником загиблому...
Уже з’явилася чи то чутка, чи то легенда про те, що на
одній із останніх прес-конференцій В’ячеслава Чорновола спитали: «Як би
ви хотіли загинути?» І він відповів: «Швидко й на ходу»...
Як бачимо, Всевишній прислухався. І вже від нас залежить,
чи буде Бог таким же прихильним і до інших мрій цієї дивовижної людини.
Тому що залишилася Україна. І їй сьогодні дуже боляче. Й погано. А значить,
погано й нам. А саме тому, можливо, й праві ті, хто поспішає стверджувати,
що закінчилась «епоха Чорновола». Не закінчився його Час, — час побудови
України.
