Спроба міністра закордонних справ пана Тарасюка перенести розгляд питання в зв’язку з дорученням Президента вилетіти разом із міністром оборони паном Кузьмуком у Югославію з посередницькою місією (це окрема тема з багатьма питаннями) викликала лютий до безпардонності протест, який можна було розділити за суттю, але ніяк не за формою. Спікер Ткаченко зробив ввічливу спробу: це «прохання Президента», але тільки загострив цим реакцію, і «за» виявилося всього 98 голосів.
Під час виступу глави зовнішньополітичного відомства зал нагадував вуличний натовп на самопідзаведенні. Пізніше з виступу товариша Симоненка стало зрозуміло, що пан Тарасюк винен за визначенням: у нього дуже серйозна підготовка після перебування в Брюсселі... «Зелений» Кононов поділився з кореспондентом «Дня»: «Я, коли дивлюся сьогодні на парламент, бачу якийсь гербарій засушених думок, думок із минулого життя. І коли ліві починають так по-хамськи, сходячи слиною, перебивати унікального в Україні міністра Тарасюка — європейської людини, яку цінують на Заході, — мені відразу хочеться процитувати Тараса Шевченка: «А навкруг, як не погляну, — не люди, а змії...»
Шашкою помахав компартійний лідер і над головами пана Кузьмука і пана Горбуліна. Комуністична риторика і червоний ентузіазм давали чітке уявлення про того, хто сьогодні господар у домі (в парламенті? в країні?). Великий портрет трагічно загиблого В’ячеслав Чорновола стояв на кріслі, що було звичайним місцем роботи лідера Руху в парламентському залі, і тому червоний розгул набував якогось особливо зловісного знакового звучання...
Напевно тому виступ першого заступника глави Комітету у закордонних справах Івана Зайця звучав, як промова на Нюрнберзькому процесі-2, що не відбувся. Уже давно, мабуть з початку 90-х, комуністи не чули стільки нагадувань про свої «героїчні заслуги» перед історією та Україною. Проте жодні доводи для лівих аргументами стати не могли. Хоч би що там казали Тарасюк, Кузьмук, Горбулін чи колеги-парламентарії з протилежного табору — потужний генетичний код блокував щонайменшу спробу розбудити будь-яку нову думку. Коли з трибуни вже пішла мова про необхідність медекспертизи, про п’яних і тверезих, про психіатрів, про кишенькові крадіжки, про подання до суду на предмет честі та гідності за підозри про їх повну відсутність, стало зрозуміло, як зі своєї точки зору були праві міністр закордонних справ Тарасюк і секретар РНБО Горбулін, які клопоталися про відкрите слухання питання...
Проекти постанов від КПУ і від ПСПУ щодо натовського питання виглядали надзвичайно загрозливо. Відрізнялися тим, що у ПСПУ головним ворогом був Горбулін, і всі спільні проекти з НАТО треба припинити — при цьому партія Вітренко вимагала введення надзвичайного стану на всій території країни у зв’язку з необхідністю відновлення конституційного правопорядку. А в комуністів з держпосад пропонувалося прибрати всіх «провідників та ідеологів пронатовського курсу», а всі домовленості щодо співпраці з Альянсом денонсувати.
«Ігрища й пряме підгравання імперським силам Росії її п’ятою колоною — Компартією України (за справедливим висловлюванням НДПіста Кириленка) закінчилися цього разу нічим — лише виконанням інтернаціонального обов’язку українськими лівими перед своїми московськими товаришами. 186 голосів за комуністичний проект Крючкова — Олійника — це цілком передбачуваний максимум» і за результатами голосування, і за виступами від фракцій — я все це міг відтворити, не приходячи сюди. Тому тут нічого не дивує», — у відповідь на прохання кореспондента «Дня» підбив підсумки пан Горбулін.
ДО РЕЧІ
Народний рух розповсюдив заяву, в якій, зокрема, сказано: «... фракція Народного руху України розцінює діяльність лівих червоних сил в Україні загалом і авантюрні рішення лівої номенклатурно-кланової антиукраїнської більшості у Верховній Раді стосовно косовської проблеми та перегляду без’ядерного статусу України як зацікавленість у подальшій ескалації та інтернаціоналізації югославського конфлікту, як прагнення комуністів і соціалістів втягнути Україну в широкомасштабну війну. Оскільки саме війна, а не заможне життя, є тим грунтом, на якому буйно проростає ідеологія комунізму. І лише на крові й біді приходять комуністи до влади...»
