Наші діти стають дорослими дуже рано. Й у цьому сьогодні насамперед наша заслуга. Нам бракує часу бути справжніми мамами й татами. Як тільки наші син або дочка починають розуміти «Не відкривай!», «Не підходь!», «Не можна!», «Скоро буду!», «Треба грошенята заробляти!», ми несемося на роботу. Якщо вона є... Ми боїмося поповнити армію безробітних. Якщо немає роботи, то ми її вперто шукаємо. Погоджуючись на будь-що... Дитину треба годувати, одягати, в неї повинен бути комп’ютер, роликові ковзани й багато іншого, за сьогоднішнім розумінням необхідного. А попереду — гімназії, коледжі, престижні інститути.
А може, це просто суєта. І треба погодитися з невеликими прибутками й не «пахати» по 10—12 годин на день... А просто прочитати малюку казку, поцілувати його не на бігу, поговорити з найріднішим і найдорожчим... І не шкодувати часу. Радість спілкування віддасться добрими плодами! Зупиніться... Озирніться... Нехай не буде сумних облич у вікнах будинків, де так чекають батьківського тепла.
