Ненав’язливо, але методично, неначе роблячи ін’єкції кожним
своїм фільмом, цей режисер із «окличним» прізвищем Ейрамджан навчає нас
долати комплекси. І шукати «найважливішу людину життя» не на телеекрані
чи естраді, а поруч із собою.
Анатолій Ейрамджан написав колись сценарій стрічки «Найчарівніша
і найпривабливіша», а потім і сам прийшов у режисуру. «Бабник», «За прекрасних
дам», «Моя морячка», «Наречений із Майямі», «Імпотент», «Нічний візит»
та інші фільми знімав за своїми сценаріями сам. Картини ці відверто нехитрі,
та майже щоразу виходили в лідери прокату. Автор дає глядачеві, стомленому
грубою реальністю, дозу казки. Казки ці аж ніяк не билини, а беруть початок
із міських анекдотів, чоловічого фольклору, яких позбавлено непристойності.
У нього немає насильства і «свинцевих мерзенностей життя», а є здебільшого
історія кохання.
У новому фільмі режисера «Примадонна Мері» ми бачимо традиційну
для Ейрамджана пару приятелів, один iз яких — досвідчений ловелас, другий
— скромняга. Жвавого спокусника грає традиційно затребуваний «герой» Борис
Щербаков, а рохлю, котрий не вміє познайомитися з жінкою, — Михайло Кокшенов,
визнаний майстер веселого жанру.
Герої живуть в Америці, вони з емігрантів, що дуже скучають
за батьківщиною. Навіщо поїхали, самі не до кінця розуміють, і «зв’язок
із Росією» знаходять у швидкоплинних романах із колишніми співвітчизницями,
котрі приїжджають до США хто за покупками, хто — просто подивитися. Герой
Щербакова призвичаївся знайомитися з жінками в аеропорту, вдаючи, що не
зустрів «своїх» і тепер може підвезти прекрасних дам туди, куди їм потрібно.
Пробує використати його прийоми й кокшенівський удівець. І бачить одного
разу в натовпі прибулих... Аллу Пугачову! От він уже несе її валiзи, от
допомагає оселитися в готелі, от уже разом із нею вночі на пляжі.
Глядач же знає, що це не зірка, а бібліотекарка (Ірина
Розанова), яка перемогла в телеконкурсі двійників, де призом була поїздка
до Штатів. Не те, щоб вона була кращою за всіх, але голова журі (Михайло
Державін) вирішив: давайте пошлемо «Пугачову» до Америки! З умовою, щоб
була в тому самому парику а-ля Алла й тому самому вбранні, що на сцені.
І послали. Аж тут і почалися цікаві непорозуміння.
Для зйомок у фільмі Ейрамджан запросив також Наталію Селезньову,
Роксану Бабаян, Тамару Акулову й навіть відомих політиків: Валерію Новодворську
з Костянтином Боровим, що зіграли тут самих себе.
У принципі, це досить середня комедія становищ, від якої
за версту відгонить малобюджетністю (проте Америка справжня, не картонна).
Так, постановник тут — не Бертолуччі й не Тарковський: Ірина Розанова не
дуже схожа на Пугачову й навіть не особливо намагається копіювати її манери
(що могла б зробити), і всі жінки, що їх зустрічали в аеропорту, як на
підбір — «пустишки». Колізія прямолінійна, діалоги невинахідливі, жодних
великих думок у кінострічці не закладено. Але Ейрамджан знає смаки масового
глядача й відверто працює в руслі їхніх очікувань. Не відволікаючись на
побічні сюжетні лінії, він прямо приводить героїв на щасливу фінішну пряму.
В інших фільмах їм почали б вигадувати перепони, щоб долаючи їх, закохані
могли перевірити (і довести глядачеві) свої почуття. Головний же «бабник»
країни мучить їх зовсім мало й прямо підганяє до весілля. Він не вдає із
себе естета, інтелектуала: просто розповідає байку, і не хоче, щоб вона
вийшла нудною. А там, хто хоче, нехай закидає йому про брак смаку.
