Вони ще не знають, що при перетині контейнерними вантажопотоками Одеського транспортного вузла їх чекають втричі більші, ніж у сусідній румунській Констанці, збори за комплекс прямих і обов’язкових супутніх послуг. Саме до цього моменту, вважають спеціалісти, каравани вантажів північно- та центральноєвропейських фірм на транскавказькому шляху невпинно зростатимуть...
А що заважає унеможливити чи бодай зменшити українські відомчі побори на магістралях щойно відкритого Євро-Азійського коридору з урахуванням щорічних транзитних втрат до $4 мільярдів? Які взагалі шанси подолання українськими транспортниками кризових явищ у галузі? Після обміну думками щодо шляхів розв’язання проблем з провідними одеськими спеціалістами президент Української транспортної спілки Євген Марчук, що здійснив 19 лютого робочий візит у регіон, зазначив в інтерв’ю «Дню»: «Неможливо подолати кризу в транспортній галузі, коли перебуває в катастрофічному стані економіка в цілому. Мало вигідного геополітичного положення — потрібні ще й значні стартові капіталовкладення на пріоритетних напрямках, причому не обійтися без залучення серйозних зарубіжних інвесторів. Як, для прикладу, діяв азербайджанський уряд після відкриття свіжих нафтових родовищ? Відразу ж залучив до фінансування нафтогалузі найпотужніші світові концерни, залишивши за собою 51-відсотковий пакет акцій для контролю за реалізацією провідної державної програми».
На думку президента УТС, в Україні можна різко збільшити бюджетні доходи від транспортної галузі — до
13—14 мільярдів гривень щорічно. За тієї ж умови — значних зарубіжних інвестиційних вливань у модернізацію транспортної інфраструктури. Але марно заманювати в Україну ті ж $15—17 мільярдів, які отримує з-за кордону сусідня Польща, при нашому інвестиційному кліматі та репутації державних чиновників. Потрібні кардинальні зміни. І навіть прийняття парламентом розроблюваних проектів законів про транзит, про порти в Україні, навряд чи здатні будуть повністю подолати безкрай цінових відомчих бар’єрів, вигідних нинішнім виконавчим владним структурам.
Справді, боляче дивитись на перетворені у довгобуди Одеський нафтотермінал та нафтопровід «Одеса—Броди—Адамова застава», через які могла б уже через два-три місяці потекти з Каспію в Європу азербайджанська нафта, на безкарний розвал найпотужнішої в Європі судноплавної компанії — Чорноморського пароплавства. Розібратися, хто якою мірою причетний до цього, можна буде, за словами народного депутата Є.Марчука, не раніше президентських виборів. А поки що, як виглядає, владні структури — з самого верху й до низу — більше зайняті «гасінням» скандалів довкола розбазарювання торгового флоту, відмежуванням від сумнівних зарубіжних оборудок другої особи у виконавчій владній ієрархії Павла Лазаренка, безуспішним латанням 6—9-місячних боргів щодо зарплат та пенсій, аніж реальними пошуками виходів із кризи.
Власне, йдеться вже «не про кризові явища, а про катастрофу, до якої довело Україну її керівництво, — наголосив Є.Марчук на прес-конференції в Будинку облпрофради. Оскільки погіршення економічних показників переросло в стійку тенденцію, причому на тлі спаду виробництва особливо стрімко зростають кредиторська і дебіторська заборгованості... І ніхто не демонструє здатності до розв’язання фінансових проблем».
Є.Марчук зауважив, що політичні маневри влади відбуваються на тлі крайнього зубожіння більшості українських громадян. Саме ці драматичні тенденції спровокували, на його думку, епідемію туберкульозу в країні. Уже зареєстровано понад 600 тисяч уражених відкритою формою цієї хвороби. «Це не лише показник кількості хворих у державі, а скоріше явище важкої соціальної хвороби суспільства, хвороби його економіки, яка скоріше всього ще більше загостриться в ході передвиборної президентської кампанії, — зауважив Є.Марчук на зустрічі з одеситами у Палаці культури моряків. — Причому, вірогідно, що більше ускладниться ситуація під час передвиборних баталій, коли буде «спалено» значні кошти на міфотворчість про геніальні зусилля владних персоналій, спрямовані на поліпшення добробуту громадян, а з другого боку, істотно ослабнуть об’єднавчі тенденції в суспільстві внаслідок політичних пристрастей...».
Головна ж проблема — саме консолідація народу, жителів західних і східних областей для розв’язання головних національних програм. «Я думаю, що шлях до цього — Акт громадянського примирення, схожий до того, що колись політично об’єднав народ Іспанії, — наголосив претендент на посаду президента. — Настала крайня необхідність підвести риску між чварами й конфліктами минулих десятиліть. Лише на основі примирення та довіри до національних лідерів можна реалізувати програми виходу економіки і суспільства в цілому, зокрема й «непопулярні», з нинішнього катастрофічного стану».
