Цікаво, що до моменту вирішення питання про вибори мера нинішній міський голова дещо змінив свою попередню позицію щодо власної легітимності. Олександр Олександрович всерйоз стурбований тим, хто ж у березні підпише столичний бюджет на 1999-й рік — «нелегітимний голова міськради Омельченко чи легітимний голова держадміністрації Києва — силовим натиском»? Голова Київської адміністрації, правда, «сподівається, що до вівторка депутати наберуться мужності й політичної відповідальності» й проголосують за демократичні вибори мера 16 травня. Тим більше, що голова ВР надав О. Омельченку можливість спробувати матеріалізувати ці надії, попрацювавши, наприклад, із комуністами, чия політична платформа, за словами Омельченка, «співпадає з тією політикою, яку проводить міськадміністрація».
Маневри голови столичної адміністрації викликали стурбованість навіть у тих політичних сил, які надали йому підтримку під час голосування по даті виборів мера Києва. Першими той факт, що «Омельченко в найвідповідальніший момент намагається кудись перескочити», помітили зелені. Депутат від ПЗУ Ігор Кирюшин упевнений, що «всі голови адміністрацій, призначені Президентом, повинні допомогти обратися Леоніду Даниловичу». Трагізм же ситуації, за його словами, полягає в тому, що «наші мери абсолютно не залежать від того, хто очолює країну. І навіть ті, хто поки залежить, також хочуть не залежати». І. Кирюшин розділяє думку близьких до Президента людей, що «такий крок, як вибори мера Києва в травні, може виявитися згубним для результатів президентських виборів, і Л. Кучма не отримає стовідсоткової підтримки в столиці». Інша справа, якщо нинішній голова міськадміністрації піде на вибори одночасно з Президентом. Тоді, «як і годиться людині, призначеній Кучмою, він повинен буде явно і чітко використати свій авторитет у місті, агітуючи за Леоніда Даниловича», — вважає депутат.
Мабуть, Олександр Олександрович чудово розуміє, що якщо він погодиться на варіант одночасних виборів президента і мера (що практично змусить його публічно підтримати кандидатуру Кучми), його власні шанси на виборах різко впадуть. У розмові з кореспондентом «Дня» міський голова ухилився від відповіді на пряме запитання — чи буде він підтримувати Л.Кучму на президентських виборах. Замість цього пан Омельченко повідомив, що «поняття підтримки діючого Президента втрачає свій сенс після реєстрації його та інших претендентів — тоді всі будуть просто рівноправними кандидатами, а не Президентом, спікером або екс-прем’єром». «А може, після того, як я виграю посаду мера столиці, в мене виростуть крила і я також зареєструюся як кандидат у президенти, і тоді, звісно, підтримуватиму лише себе», — порадував Олександр Олександрович. (Дуже смілива відповідь, враховуючи, що лише кілька місяців тому голова Київської адміністрації запевняв, що неетично балотуватися одночасно з Леонідом Даниловичем і взагалі всім своїм виглядом давав зрозуміти, що він «людина Президента»).
Побоювання зелених у плані «надійності» пана Омельченка, можливо, доволі небезпідставні. Можна припустити, що обранцем київського мера буде не Леонід Данилович, а, наприклад, Олександр Миколайович, із яким у нинішнього міського голови, судячи з усього, склалися непогані стосунки. А звідси недалеко й до спільних інтересів, які, на думку О. Омельченка, «може бути знайдено на основі того, що спікер ВР думає про те, як зберегти і ввести в дію закон про столицю». Порядок і стабільність у Києві цікавлять О. Ткаченка як людину і законодавця, впевнений пан Омельченко. Ті ж виразники президентських інтересів у особі частини ПЗУ не сумніваються, що «старанність спікера свідчить про те, що він хоче мати свою людину в столиці».
Звісно, якщо О. Омельченко не займе однозначно пропрезидентську позицію (і депутати не проголосують за вибори 16 травня), то голову держадміністрації Президент цілком може зняти своїм указом. Але, ймовірно, зростаюча впевненість Олександра Олександровича в своїй перемозі на столичному рівні та його все сміливіші заяви щодо перспектив президентської кампанії у ввіреному йому місті базуються на розумінні того, що замінити його особливо й ніким. Звісно, до міського голови «доходили чутки» про можливе суперництво з боку Г. Суркіса і наміри президентської команди грати проти О. Омельченка. Щоправда, офіційних даних про те, що «головного футболіста» мобілізовано владою, аби забити гол у ворота О.Омельченка, — немає, а сам Григорiй Михайлович про свої «мерськi» плани говорить дуже ухильно.
На завершення опису частини інтриги, яка виникає навколо непризначених виборів мера, відзначимо, що І. Кирюшин, від імені «блоку сил, які підтримують Президента», заявив, що коли влада рухатиме Суркіса на посаду мера, то «ми краще підтримаємо Омельченка, бо жодному клану не можна давати можливість узурпувати владу в Києві». З цієї точки зору, нинішній голова держадміністрації «влаштовує нас повністю, оскільки підтримує баланс інтересів. I якщо Президент скаже, що потрiбно «допомогти» Омельченку, то ПЗУ це зробить», — сказав Кирюшин. Іншими словами, з ним можна торгуватися, що, мабуть, виключено в разі приходу до влади в столиці представника СДПУ(о).
