Андрiй МЕДВЕДЄВ: «Я ставлю тiльки на себе»

Потім Андрій МЕДВЕДЄВ відповів на запитання кореспондента
«Дня»:

БІЛОРУСИ — МОЛОДІ Й ВЕЛЬМИ НЕБЕЗПЕЧНІ

— Андрію, як пройшло тренування?

— В нервовій обстановці, бо на ньому були присутніми багато
людей. І коли не все виходить — це більш помітно.

— У вас трохи боліла нога?

— Вона трохи непокоїла, але до матчу все буде нормально.

— Ваша оцінка можливостей білоруської команди. Хто, на
ваш погляд, більш небезпечний — Володимир Волчков чи Максим Мирний?

— Обидва небезпечні. Обидва — молоді хлопці, обидва — на
підйомі. Максим — яскраво виражений фахівець у парі, але грає так само
добре і в одиночці. Я думаю, що покриття, на якому ми гратимемо, куди більш
підходить йому, ніж нашій команді. Бо порівняно з минулим роком воно стало
набагато «швидшим» через те, що трохи стерлося. Тому подача Мирного і гра
з льоту будуть дуже ефективними. В той час як Волчков досить універсальний
гравець, для якого найнеприємнішим покриттям був би «грунт». А улюблені
— «зал» і «трава». Тому він також дуже небезпечний противник. Обіграти
обох буде нелегко.

— А чи зможе зібратися на один матч у парі Дмитро Поляков,
гравець, як ми знаємо високого класу, але якого замучили травми?

— «Зможе» — не те слово. Я зараз тренувався з ним. Він
— у досить хорошій формі, тому для пари він цілком готовий, та й не лише,
гадаю, для пари. Просто для одиночки з п’яти сетів у нього може не вистачити
сил.

— Поляков висловив думку, що роль тренера (принаймні на
Кубку Девіса) відносно невелика. А ваша думка щодо цього?

— Думаю, що велика. Не стільки тренер, скільки капітан
команди, як то кажуть, повинен робити дух команди. Я знаю, що в минулих
матчах мені вдавалося бути лідером команди. А цього року, на жаль, не так
відчувається, що команда готова до змагань. Існує якась розрізненість у
команді. Завдання капітана збирати людей, а не гравців. Тому капітаном
має бути дуже комунікабельна людина. І, можливо, навіть не стільки фахівець
у тенісі, скільки фахівець iз психології.

ТУРНІРИ НЕВИКОРИСТАНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ

— Розкажіть, будь ласка, про виступи в двох останніх турнірах.

— В чемпіонаті Австралії я виграв у першому колі в не дуже
відомого південноафриканського тенісиста в чотирьох сетах, а потім поступився
Уейну Блеку із Зімбабве. В цій грі я програв перші два сети, потім наздогнав,
але п’яту партію віддав. Я сказав би, що це був матч невикористаних можливостей,
оскільки по грі можна було б виграти в трьох-чотирьох сетах, але дуже багато
сил було віддано на те, щоб доганяти, і в п’ятому — їх вже не вистачило.

У Марселі ж, після повернення з Австралії, я захворів на
грип і грав хворим. Грав усупереч рекомендації лікарів. Ще пощастило із
жеребкуванням, дістався не дуже сильний суперник. Насилу виграв 7:6, 7:6.
Потім був день відпочинку, і я більш-менш відійшов перед матчем із французом
Седріком Пьоліном. Знову ж, це був поєдинок, у якому була маса можливостей
виграти бодай один сет, але в кінці кожного — не склалося...

— У вас були проблеми із зором. Як йде справа зараз?

— Вони так і залишилися. Операція пройшла успішно лише
на одному оці. А на другому — доведеться повторити наприкінці лютого.

— На чемпіонаті Австралії не було явного фаворита, виграти
міг цілий ряд учасників. Хто, на вашу думку, стане лідером сезону?

— Якщо Євген Кафельников гратиме з такою ж мотивацією,
з якою він почав рік, то, гадаю, до кінця його він буде ракеткою номер
один. Якщо ж перешкодить наша слов’янська ментальність, то кращими мають
шанс стати, звісно, американець Піт Сампрас, його співвітчизник Андре Агассі
або іспанець Карлос Мойя, якщо в нього все нормально складатиметься. Гадаю,
на роль лідера зможуть претендувати буквально три-чотири гравці. Не думаю,
що в цьому сезоні чилієць Марсело Ріос буде так само добре грати, як і
в минулому.

— Ви традиційно добре граєте в іграх Кубка Девіса. Якщо
успішно виступите й зараз, чи не буде це трампліном для вашого нового зльоту?

— Якби це було так — то проявилося б це минулого року.
Гра з Кеннетом Карлсеном у матчі з датчанами стала однією з кращих у моєму
житті. Але, на жаль, вона не послужила поштовхом до нових успіхів. Тому
я не думаю, що успіх одного уїк-енду може вплинути на виступ цілого року.
Хоча це може, безумовно, додати певної впевненості й допомогти хоча б у
найближчих турнірах. Якщо ж вони складуться невдало, то впевненість, якої
було набрано, може зникнути.

— Ваші останні невдачі пов’язані з проблемами суто фізичними
чи швидше психологічними?

— І з тими, і з іншими, але останнім часом більше проблем
психологічних. Це відсутність мотивації, в зв’язку з цим — поява невпевненості
й почуття нереальності здійснення своїх задумів у вирішальні моменти гри.
Плюс, природно, те, що рівень гравців у всьому світі зріс.

— Хто вас зараз тренує?

— Юрій Борисович Черепов.

ЯКБИ ГРАЛИ ДИНАМІВЦІ, Я Б ЖОДНОГО РАЗУ НЕ ПЕРЕМКНУВ ТЕЛЕВІЗОР
НА ТЕНІС

— Вже два роки поспіль задовго до кінця Australian open
ви вгадуєте, хто ж там стане переможцем. При величезній конкуренції, це
здається немислимим. Що допомагає вам — те, що ви фахівець у тенісі чи
гравець за вдачею?

— Звісно, важко вгадати чемпіона, особливо в турнірах Великого
шлему, заздалегідь. Тому, це успіх. Але передумови були. Минулого року
я грав із Петером Кордою на турнірі в місті Доха (перед Мельбурном) у півфіналі.
За рівнем його тенісу, його зібраності я зрозумів — якщо Петеру вдасться
втримати цю зібраність, то в нього є реальний шанс виграти і в Мельбурні.
Цього року я тренувався щодня з Євгеном і, бачачи, як він налаштований
на цей турнір, подивившись сітку, оцінивши реальну силу Кафельникова та
інших гравців, я відразу сказав: якщо ми у вісімці не зустрінемося, то
він виграє.

— А самі ви любите грати в азартні ігри?

— Я люблю ставити на себе. Навіть коли граю в гольф або
в карти, або в шахи — в що завгодно. Але не дуже люблю ставити на когось,
бо там від мене нічого не залежить.

— А в шахи граєте як сильно?

— Гадаю, Каспарову б програв точно. А взагалі я не граю
з професіоналами.

— Ви — любитель футболу...

— Ні, я — любитель «Динамо» (Київ), а не любитель гри загалом.
Мені вона симпатична, але, якби був вибір дивитися футбол чи теніс, я б,
природно, вибрав теніс. Хоча, якби був по телевізору найцікавіший матч
із тенісу (наприклад, Агассі — Сампрас на бетоні) й динамівці Києва грали
в Лізі чемпіонів, я б жодного разу навіть не перемкнув на теніс.

— Ваш прогноз на чвертьфінальну гру киян із мадридським
«Реалом»?

— Наші порвуть їх, ну, може, не порвуть, але далі пройдуть
точно. Гадаю, що, можливо, «Реал» 2:1 виграє вдома, можливо. Але 0:2 програє
в Києві.

— Чи не збираєтеся ви одружитися?

— Збираюся. Тільки ще не знаю з ким.

— Ваші найближчі тенісні плани?

— Хотілося б повернутися в еліту світового тенісу, але
не знаю вдасться це чи ні, бо теніс йде вперед, наздоганяти нелегко. Я
докладаю всіх зусиль, щоб надолужити згаяне. Сподіваюся, що вдасться, але
обіцяти й гарантувати нічого не буду.

Потім Андрій МЕДВЕДЄВ відповів на запитання кореспондента
«Дня»:

БІЛОРУСИ — МОЛОДІ Й ВЕЛЬМИ НЕБЕЗПЕЧНІ

— Андрію, як пройшло тренування?

— В нервовій обстановці, бо на ньому були присутніми багато
людей. І коли не все виходить — це більш помітно.

— У вас трохи боліла нога?

— Вона трохи непокоїла, але до матчу все буде нормально.

— Ваша оцінка можливостей білоруської команди. Хто, на
ваш погляд, більш небезпечний — Володимир Волчков чи Максим Мирний?

— Обидва небезпечні. Обидва — молоді хлопці, обидва — на
підйомі. Максим — яскраво виражений фахівець у парі, але грає так само
добре і в одиночці. Я думаю, що покриття, на якому ми гратимемо, куди більш
підходить йому, ніж нашій команді. Бо порівняно з минулим роком воно стало
набагато «швидшим» через те, що трохи стерлося. Тому подача Мирного і гра
з льоту будуть дуже ефективними. В той час як Волчков досить універсальний
гравець, для якого найнеприємнішим покриттям був би «грунт». А улюблені
— «зал» і «трава». Тому він також дуже небезпечний противник. Обіграти
обох буде нелегко.

— А чи зможе зібратися на один матч у парі Дмитро Поляков,
гравець, як ми знаємо високого класу, але якого замучили травми?

— «Зможе» — не те слово. Я зараз тренувався з ним. Він
— у досить хорошій формі, тому для пари він цілком готовий, та й не лише,
гадаю, для пари. Просто для одиночки з п’яти сетів у нього може не вистачити
сил.

— Поляков висловив думку, що роль тренера (принаймні на
Кубку Девіса) відносно невелика. А ваша думка щодо цього?

— Думаю, що велика. Не стільки тренер, скільки капітан
команди, як то кажуть, повинен робити дух команди. Я знаю, що в минулих
матчах мені вдавалося бути лідером команди. А цього року, на жаль, не так
відчувається, що команда готова до змагань. Існує якась розрізненість у
команді. Завдання капітана збирати людей, а не гравців. Тому капітаном
має бути дуже комунікабельна людина. І, можливо, навіть не стільки фахівець
у тенісі, скільки фахівець iз психології.

ТУРНІРИ НЕВИКОРИСТАНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ

— Розкажіть, будь ласка, про виступи в двох останніх турнірах.

— В чемпіонаті Австралії я виграв у першому колі в не дуже
відомого південноафриканського тенісиста в чотирьох сетах, а потім поступився
Уейну Блеку із Зімбабве. В цій грі я програв перші два сети, потім наздогнав,
але п’яту партію віддав. Я сказав би, що це був матч невикористаних можливостей,
оскільки по грі можна було б виграти в трьох-чотирьох сетах, але дуже багато
сил було віддано на те, щоб доганяти, і в п’ятому — їх вже не вистачило.

У Марселі ж, після повернення з Австралії, я захворів на
грип і грав хворим. Грав усупереч рекомендації лікарів. Ще пощастило із
жеребкуванням, дістався не дуже сильний суперник. Насилу виграв 7:6, 7:6.
Потім був день відпочинку, і я більш-менш відійшов перед матчем із французом
Седріком Пьоліном. Знову ж, це був поєдинок, у якому була маса можливостей
виграти бодай один сет, але в кінці кожного — не склалося...

— У вас були проблеми із зором. Як йде справа зараз?

— Вони так і залишилися. Операція пройшла успішно лише
на одному оці. А на другому — доведеться повторити наприкінці лютого.

— На чемпіонаті Австралії не було явного фаворита, виграти
міг цілий ряд учасників. Хто, на вашу думку, стане лідером сезону?

— Якщо Євген Кафельников гратиме з такою ж мотивацією,
з якою він почав рік, то, гадаю, до кінця його він буде ракеткою номер
один. Якщо ж перешкодить наша слов’янська ментальність, то кращими мають
шанс стати, звісно, американець Піт Сампрас, його співвітчизник Андре Агассі
або іспанець Карлос Мойя, якщо в нього все нормально складатиметься. Гадаю,
на роль лідера зможуть претендувати буквально три-чотири гравці. Не думаю,
що в цьому сезоні чилієць Марсело Ріос буде так само добре грати, як і
в минулому.

— Ви традиційно добре граєте в іграх Кубка Девіса. Якщо
успішно виступите й зараз, чи не буде це трампліном для вашого нового зльоту?

— Якби це було так — то проявилося б це минулого року.
Гра з Кеннетом Карлсеном у матчі з датчанами стала однією з кращих у моєму
житті. Але, на жаль, вона не послужила поштовхом до нових успіхів. Тому
я не думаю, що успіх одного уїк-енду може вплинути на виступ цілого року.
Хоча це може, безумовно, додати певної впевненості й допомогти хоча б у
найближчих турнірах. Якщо ж вони складуться невдало, то впевненість, якої
було набрано, може зникнути.

— Ваші останні невдачі пов’язані з проблемами суто фізичними
чи швидше психологічними?

— І з тими, і з іншими, але останнім часом більше проблем
психологічних. Це відсутність мотивації, в зв’язку з цим — поява невпевненості
й почуття нереальності здійснення своїх задумів у вирішальні моменти гри.
Плюс, природно, те, що рівень гравців у всьому світі зріс.

— Хто вас зараз тренує?

— Юрій Борисович Черепов.

ЯКБИ ГРАЛИ ДИНАМІВЦІ, Я Б ЖОДНОГО РАЗУ НЕ ПЕРЕМКНУВ ТЕЛЕВІЗОР
НА ТЕНІС

— Вже два роки поспіль задовго до кінця Australian open
ви вгадуєте, хто ж там стане переможцем. При величезній конкуренції, це
здається немислимим. Що допомагає вам — те, що ви фахівець у тенісі чи
гравець за вдачею?

— Звісно, важко вгадати чемпіона, особливо в турнірах Великого
шлему, заздалегідь. Тому, це успіх. Але передумови були. Минулого року
я грав із Петером Кордою на турнірі в місті Доха (перед Мельбурном) у півфіналі.
За рівнем його тенісу, його зібраності я зрозумів — якщо Петеру вдасться
втримати цю зібраність, то в нього є реальний шанс виграти і в Мельбурні.
Цього року я тренувався щодня з Євгеном і, бачачи, як він налаштований
на цей турнір, подивившись сітку, оцінивши реальну силу Кафельникова та
інших гравців, я відразу сказав: якщо ми у вісімці не зустрінемося, то
він виграє.

— А самі ви любите грати в азартні ігри?

— Я люблю ставити на себе. Навіть коли граю в гольф або
в карти, або в шахи — в що завгодно. Але не дуже люблю ставити на когось,
бо там від мене нічого не залежить.

— А в шахи граєте як сильно?

— Гадаю, Каспарову б програв точно. А взагалі я не граю
з професіоналами.

— Ви — любитель футболу...

— Ні, я — любитель «Динамо» (Київ), а не любитель гри загалом.
Мені вона симпатична, але, якби був вибір дивитися футбол чи теніс, я б,
природно, вибрав теніс. Хоча, якби був по телевізору найцікавіший матч
із тенісу (наприклад, Агассі — Сампрас на бетоні) й динамівці Києва грали
в Лізі чемпіонів, я б жодного разу навіть не перемкнув на теніс.

— Ваш прогноз на чвертьфінальну гру киян із мадридським
«Реалом»?

— Наші порвуть їх, ну, може, не порвуть, але далі пройдуть
точно. Гадаю, що, можливо, «Реал» 2:1 виграє вдома, можливо. Але 0:2 програє
в Києві.

— Чи не збираєтеся ви одружитися?

— Збираюся. Тільки ще не знаю з ким.

— Ваші найближчі тенісні плани?

— Хотілося б повернутися в еліту світового тенісу, але
не знаю вдасться це чи ні, бо теніс йде вперед, наздоганяти нелегко. Я
докладаю всіх зусиль, щоб надолужити згаяне. Сподіваюся, що вдасться, але
обіцяти й гарантувати нічого не буду.