Минулого тижня американський президент Білл Клінтон надіслав своєму російському колезі листа, де попередив, що США планують створення та випробування обмеженої системи протиракетної оборони і попросив не хвилюватись — тобто не розглядати цей крок як загрозу стратегічному балансові між США та Росією. Російський Генштаб, втім, розцінив подібні заяви як тактику викручування рук, а не запрошення до діалогу.
Аби зрозуміти суть суперечки, нагадаю, що 1972 року США та Росія уклали Договір про протиракетну оборону, який після розпаду СРСР став багатостороннім — плюс Україна, Білорусь та Казахстан. Договір обмежував можливості двох супердержав безмежно розвивати свої системи протиракетної оборони, які спроможні збивати міжконтинентальні балістичні ракети. У США та Росії «парасолька» стратегічної оборони нині розгорнута над одним конкретним районом. Решта території залишалась майже беззахисною перед нападом ядерних балістичних ракет потенційного ворога. Очікувалося, що жодна зі сторін не зважиться розв'язати ядерний конфлікт першою — з огляду на наслідки ядерної атаки у відповідь і обмежені можливості захисту.
Але Договір про протиракетну оборону не забороняє його учасникам розвивати менш потужні системи захисту національних територій, розрахованих, наприклад, на боротьбу з ракетами малого та середнього радіусу дії. Нині цим і займається Вашингтон. Москва ж вважає, що Америка балансує на межі порушення Договору, позаяк системи протиракетної оборони, розвиток яких ініціює Америка, з огляду на технічний прогрес насправді здатні будуть боротись і зі стратегічними ракетами.
У Києві досить спокійно ставляться до планів Вашингтона. «Якщо дії Сполучених Штатів не виходять за межі Договору ПРО, то у нас нема жодних підстав для хвилювань iз приводу створення у США національних систем ПРО», — заявив начальник управління контролю над озброєнням та роззброєнням МЗС України Олексій Рибак — коли вони виходитимуть за межі Договору, тоді й будемо турбуватись. Турбуймося поступово», — каже дипломат. Проте насправді Україні не залишається нічого іншого, як просто чекати, позаяк де-факто в руках Києва немає важелів, здатних щось змінити у битві гігантів.
