Декілька років поспіль рефреном усіх виступів на теми кіно
в Україні були нарікання на порожні, точніше заповнені то меблями, то гральними
столами, кінозали. Тепер ситуація змінюється: глядачі, скучивши за великим
екраном, повертаються в кінотеатри. Правда, перед усіма кіновидовищами
вони віддають перевагу американським блокбастерам, які мимоволі стають
для них не просто розвагою, а й школою розуміння американських життєвих
цінностей.
У Європі, де народи звикли поважати свою самобутність,
а громадяни — індивідуальність, нашестя американського кіно та пропагованого
ним «кодексу моралі» давно викликає тривогу. Франція, Англія, Німеччина,
а також наші недавні «брати по тоталітаризму» Угорщина й Польща серйозно
занепокоєні тим, як зберегти власну національну кінокультуру в умовах нав’язуваної
Голлівудом культурної уніфікації. Не можна сказати, що в Україні зовсім
не замислюються над цими проблемами: торік у вересні Кабінет Міністрів
ухвалив постанову про введення обов’язкової 30-відсоткової квоти на показ
національних фільмів у кінопрокаті й на телеканалах. Чи потрібно говорити,
що це законоположення благополучно ігнорується? За інформацією начальника
управління кінематографії Міністерства культури й мистецтв України Миколи
Мазара, реальна частка українських фільмів у кінозалах і телеефірі становить
лише близько 5 відсотків. Утім, воно й закономірно: аби протистояти чужій
продукції потрібно, принаймні випускати свою.
Продовження теми на сторінці "Подробиці"
