«Спантеличує вже підзаголовок «Як українській інтелігенції
виграти президентські вибори?» Бо одразу виникає низка питань. Нащо тій
інтелігенції вигравати вибори? Її більше турбує питання, як вижити в країні,
де принижені всі робітники розумової праці, а панують хами рівня райкомів
комсомолу й партії.
Як це взагалі можливо, що ті вибори має виграти одна особа,
а не суспільна верства? Може, мається на увазі окремо взятий інтелігент?
Але що він вдіє в оточенні кримінальних типів, які обсіли в нас усі адміністративні
посади? Приклад Івана Дзюби в ролі міністра культури вказує, що одна, навіть
компетентна особа без однодумців, апарату, коштів нічого не осягне.
А тут ще випливає побічне запитання, що (хто) мається на
увазі, коли кажуть «інтелігенція»? Практично її як вагомої суспільної сили
в нас немає. Є окремі інтелігенти, але, я так розумію, вони зовсім не рвуться
до влади. Останнє взагалі притаманне не дуже розумним людям, ураженим комплексом
ницості. Така думка проходить в літературі стосовно різних епох і країн.
Культурна, талановита, освічена людина бачить перед собою
інші обрії. І то, скажімо, ми знаємо І. Ньютона, Рембрандта, Моцарта, а
хто правив у державах, де вони жили? Це нам якось не цікаво.
Цілком поділяю враження авторки про Рух. Так. Рух — то
рух, натовп. Скликаний він літераторами, творцями «розінтелігенченої літератури»
(вислів В. Шевельова). КУІн — збіговисько «неінтелігентної інтелігенції»
(вислів О. Довженка). Може, авторка має на увазі перемогу (чи поразку)
цих сил? Але слово «інтелігенція» тут доречне лише в якомусь вузькому сенсі,
щось на кшталт «білі комірці».
Якщо не визначені базові поняття, то всі міркування в статті
зависають. Тут просто немає про що сперечатися».
Від редакції. Безумовно, в листі Л. Іваненка дуже багато
пересмикувань. І все ж таки ми цитуємо листа, що може стати поштовхом до
дискусії на важливу, на наш погляд, тему: яким чином інтелігентні, розумні,
освічені, активні громадяни України можуть у цій країні впливати на владу
і розбудову суспільства.
Чекаємо на відгуки.
