Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Iван ФЕДОРЕНКО: «Було б здорово примусити горілку й тютюн попрацювати на спорт»

25 грудня, 1998 - 00:00

Асамблея Національного олімпійського комітету України цього разу мала аж ніяк не формальний характер. Склалося враження, що її делегати, нагромадивши неабиякий запас критики на адресу керівництва НОК і, зокрема, її президента Валерія Борзова, вихлюпнули його водночас.

І як результат — цілком оновилася верхівка олімпійського руху. Його очолив нинішній голова Держкомспорту України Іван Федоренко.

ДВЕРІ НОК ШИРОКО ВІДКРИТІ ДЛЯ СПІВРОБІТНИЦТВА

— Іване Никифоровичу, багато говорилося про недоцільність поєднання державної та громадської посад. Не вийшло б так, що ви будете грати роль, як то кажуть, весільного генерала, котрий лише підписує накази. Адже турбот у голови Комітету й так чимало.

— Не приховую, що, як і всі, ставлюся до цього питання неоднозначно. Сьогодні складне економічне становище, коштів на спорт хронічно бракує. Я свідомо йшов на пост президента НОК, адже можливості, які відкриваються перед цією громадською організацією, мають багато переваг порівняно з державними структурами. Я маю на увазі і підписання контрактів, і комерційну діяльність. За прикладом далеко ходити не потрібно. Буквально перед нашою розмовою у мене був представник одного з найбільших спонсорів олімпійського руху — фірми «Кока-кола». Разом ми шукали взаємовигідні шляхи. Ніде правди діти, колишнє керівництво НОК підходило до цих питань формально, і ми втратили багато часу й вигідних контрактів.

Тверезо дивлячись на речі, слід визнати, що без державної підтримки розвиток олімпійського руху неможливий. Тож на даному етапі суміщення посади голови Держкомспорту і президента НОК цілком обгрунтоване.

— Мабуть, вам важко відразу вникати в питання комерції. Адже досвід роботи в НОК у вас невеликий.

— А хто говорить, що легко? Дуже допомагає мій радник, ветеран нашого спортивного руху, Володимир Кулик, котрий має величезний досвід. Крім того, віце-президентами обрано ректора Державного університету фізкультури та спорту Володимира Платонова і чемпіона світу з важкої атлетики Анатолія Писаренка. На останнього лягла особлива ноша — економічні питання. Проте йому не звикати піднімати такі тягарі. До речі, минуло зовсім небагато часу після виборів, а Анатолій Григорійович уже доставив збірній важкоатлетів України 20 високоякісних штанг. Крім того, ми виберемо все найкраще з програм, наданих претендентами на пост президента НОК, і неодмінно це використаємо. Загалом, двері відкриті в нас для кожного, хто прийде з діловою пропозицією.

— А приходять?

— Приходять. Багато видатних спортсменів перемагають не лише завдяки своїм винятковим фізичним даним. Як правило, це винятково цілеспрямовані люди з потужним інтелектом і широким світоглядом. Приміром, своїми ідеями поділився Сергій Бубка. Він буквально фонтанує ними. Я запропонував йому місце в керівництві НОК, але Сергій відмовився. «Хочу ще виступити в Сіднеї у 2000 році! Після цього я неодмінно повернуся до вашої пропозиції і готовий працювати».

Недавно розпочав свою діяльність Фонд розвитку баскетболу Олександра Волкова. Найближчим часом ми хочемо створити за прикладом футбольної і Професійну баскетбольну лігу. У Києві з’являться дві нові команди. Одну з них очолить Володимир Рижов, а другу — сам Волков. Ще одна чудова ідея — створення баскетбольної студентської ліги.

БУБКА, БРАТИ КЛИЧКИ І Ко — ГАРАНТІЯ НАДІЙНОСТІ

— Ідеї ідеями, але вони повинні підкріплятися фінансово. Чули, що ви збираєтеся започаткувати мало не спортивну банківську справу.

— І не приховуємо цього. У наших планах відкрити банк «Олімпійський». (Уже є на прикметі навіть будинок, де він міститиметься.) Туди кожен зможе вкладати гроші за цільовим призначенням на розвиток того чи іншого виду спорту. Через банк пропускали б гроші й усі Федерації, які мають власні рахунки. Ще однією потужною дохідною статтею для розвитку фізкультури та спорту країни могли б стати відрахування від акцизних зборів на алкогольні напої й тютюн, що практично вже зроблено в інших країнах. Цей банк повинен мати пільги, але бути підконтрольним державі, аби виключити фінансові зловживання.

— Сьогодні фірма «Адідас» взуває і вдягає всі 12 олімпійських збірних. А на Іграх в Атланті екіпірувала вдвічі більше команд. Чому вона перестала нас любити?

— А за що нас любити? Адже з цією фірмою ніхто серйозно не працював, задовольняючись відрахуваннями від українського представництва «Адідас».

— То, можливо, варто пошукати іншого спонсора?

— Ми плануємо звернутися до всіх фірм, охочих узяти шефство над олімпійськими видами, які сьогодні не мають офіційних спонсорів. Однак і з «Адідасом» ще не все втрачено. Ми будемо вести переговори з його керівництвом. Є в нас і ще одна оригінальна ідея. У Чернігові не введено в експлуатацію швейну фабрику. Її й можуть узяти на паях наші зірки, створити акціонерне товариство й налагодити виробництво спортивної форми. Я вже розмовляв із братами Кличками, Бубкою, Жанною Пінтусевич, можливо, хтось іще приєднається.

— Крім економічних питань, є й інші, не менш важливі, які стосуються структури й безпосередньо виконання умов олімпійської Хартії.

— Робота Олімпійського комітету не повинна залишатись у тій застиглій формі, якою вона була раніше. Статут минулого підігнано під одну людину. Навіть стаття про створення комісій виглядала не дуже демократично. Їх міг створювати й розпускати на власний розсуд один чоловік — президент. А ви чули коли-небудь про роботу регіональних відділень нашого НОКу? По суті, її зовсім не вели. До смішного мало представників наших федерацій у Міжнародних організаціях. Про який вплив може бути мова?

І НІЯКИХ СКАНДАЛІВ...

— Відомо, що демократія може грати подвійну роль. Візьмімо хоча б конфлікт у художній гімнастиці, який шкодить нашим олімпійським перспективам. Чи не час і владу застосувати?

— Авжеж, хто як не НОК мусить допомагати становленню федерацій і зміцненню їхнього авторитету. Тому ми намагаємося знайти альтернативний вихід. Зокрема запропонували створити асоціацію гімнастики. Адже є приклад такого об’єднання вільної та греко-римської боротьби. Вони мають своїх президентів федерацій, а на міжнародній арені їх представляє керівник асоціації Борис Савлохов. І ніяких скандалів.

— На одному з засідань Верховної Ради було наведено сумний факт про те, що в нашій країні на два мільйони зменшилося населення. Тобто фактично приблизно на одну область. А либонь здоров’я нації — найбільша цінність...

— Я щойно повернувся з наради в Міністерстві охорони здоров’я. Там вели мову про оздоровлення сільського населення. Говорили про все — про ліки, кількість ліжок у лікарнях, про зарплату медперсоналу, а про те, як запобігти захворюваності — ні слова. Коли ж ми, нарешті, вкладатимемо гроші в охорону здоров’я, у, інакше кажучи, загартування, фізкультуру.

— Ви підкреслюєте, що бракує коштів на оздоровлення. А либонь наступнорічні Літні спортивні ігри України влетять у копієчку. Чи не буде ці гроші просто викинуто на вітер?

— Аж ніяк. Можна було проводити їх по-дідівськи, основну увагу приділяючи очкам, голам, секундам. Ми поставили інше завдання — сколихнути глибинку. Адже раніше саме там знаходили майбутніх чемпіонів. Як же їх тепер шукати, якщо на місцях повсюдно закриваються ДЮСШ.

НАШ ТРЕНЕРСЬКИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПОКИ ЩО РЕАЛІЗОВУЄТЬСЯ «ТАМ»

— На наш погляд, нинішні перемоги українського спорту на міжнародній арені — за рахунок старого багажу. А попереду нас чекає провал.

— Не потрібно так категорично. Будемо повертати наших видатних тренерів додому. Адже багато хто з них не знайшов себе за кордоном. Взяти хоча б двократного олімпійського чемпіона Валентина Манкіна, котрий працює в Італії. Вдалося йому що-небудь зробити? Нічого не вдалося. З однієї причини. Наш менталітет і їхній — абсолютно різні. Там прийшли заможні люди й ходять під вітрилами на своє задоволення. Тренуватися до сьомого поту. А навіщо? Манкін дуже потрібен у нас. Та хіба лише він один? В Атланті мене просто вразив такий факт. Вихідці з України привезли на Олімпіаду команди різних збірних. Граніт Торопін — збірну борців Великої Британії, його учні, уславлені брати Анатолій і Сергій Бєлоглазови — команди Японії й Канади, Анатолій Бишовець — збірну Кореї з футболу, Віктор Сидорук — лучників з Італії. Наш наставник з академічного веслування тренував американців. Зрозуміло, що за рубежем і умови для тренування кращі, та й життя там ситніше, але як хотілося б повернути їх назад. І про це ми нині метикуємо.

— Та й загалом становище тренерів, як то кажуть, поганеньке...

— От-от. Про що говорити, коли наставники збірних отримують 250 гривень на місяць. Ясна річ, збори, поїздки. Та все одно це дуже мало. Тож наші зусилля будуть спрямовані передусім на допомогу цим людям.

— Багато років точаться розмови про розвиток баз для зимового спорту. Який стан справ нині?

— Навіщо далеко ходити. Приблизно за кілометр від Спорткомітету — Протасів яр. Поїдьте туди й побачите, що сьогодні там на метр снігу. І кататися на лижах можна буде до квітня. Найближчим часом там пройде презентація спортивного комплексу. Будуть об’єднані зусилля, зокрема й НОК докладе руку. Проте це початок створення елементарної бази в країні, де є зима. Згодом ми звернемо увагу й на Голосіївський парк, де можна буде створити зимову й літню базу.

№248 24.12.98 «День»

При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»

Олександр ГОНЧАРУК, Петро МАРУСЕНКО, «День»
Газета: