Вук Драшкович, відомий сербський письменник, голова партії Сербський
рух оновлення — чи не найвпливовіший лідер сербської опозиції. Саме він
може представити неофіційну точку зору й на косовське питання, й на перспективи
російсько-білорусько-сербського союзу, і взагалі настрої пересічного серба.
— В Україні поширена думка, що «погані серби» вбивають «бідних албанців»,
які мають повне право на Косово, адже становлять 90 відсотків населення
краю.
— Така цифра склалася з історичних, політичних і навіть демографічних
причин, адже середня албанська сім’я має більше ніж п’ять дітей. Але для
сербів Косовська земля це — історична батьківщина, святиня, витоки нації,
як для росіян Володимирська земля чи українців — Київська. Як може існувати
нація без витоків? Косовські албанці повинні мати максимум культурних,
національних, релігійних прав у своїй автономії, але у складі сербської
держави. Ми не проти контактів із західними державами, не проти іноземних
спостерігачів, бо це лише в інтересах Сербії. Але ми твердо проти албанської
держави на сербських землях, проти Великої Албанії на Балканах.
— Порівняно недавно Мадлен Олбрайт заявила, що неможливо
забрати Косово від Сербії, бо це образить національні почуття сербів. Тепер
політика США кардинально змінилась. Які тому причини?
— Безглузда внутрішня політика. Ще за часів єдиної Югославії
потрібно було провести політичну реформу — перейти на демократичні принципи
побудови життя в державі, відкинути надії на допомогу Москви й реставрацію
комунізму.
Безглузда політика триває і до сьогодні. Коли під тиском
і погрозами НАТО ми підписали несправедливий пакт стосовно Косово, треба
було хоч скористатися цим договором, провести економічні та політичні реформи,
помиритися зі світом, за три роки стати членом ЄС й особливим партнером
НАТО. А вийшло так, що Косово даром віддали.
Сербія абсолютно не має бажання воювати зі світом, наперед
знаючи, що всіх не побореш. І, здається, політика входження до НАТО — це
єдиний варіант захисту нашої держави й, зокрема, Косово від НАТО.
А політика Сербії пішла абсолютно в інший бік. Спочатку
віддали нашу праземлю, святиню, наше Косово, а потім послали делегацію
ідіотів до Москви й Мінська, щоб продати Сербію Жириновському й Зюганову,
чим знову настановили проти себе весь західний світ. Хоча та сама Росія
також фактично веде політику проти Сербії, напускаючи диму в очі, вона
відстоює лише свої інтереси.
— Якщо можна, поясніть — кого ви назвали «делегацію ідіотів»?
— Звичайно, віце-прем’єра Воїслава Шешеля. Ми маємо свого
Жириновського. І мушу сказати, що російський Жириновський значно інтелігентніший
за сербського. Нещодавно Шешель заявив, що використає 10 тисяч бейсбольних
біт, щоб ними вигнати американців із Косово.
— Чи відчуваєте ви підтримку офіційної Росії?
— Війна в Югославії розпочалася 1992 року, за 8 років держава
повністю розпалася, ОБСЄ прийняла майже 160 резолюцій не на користь Сербії.
Офіційна Росія постійно твердо засуджувала західну політику, але жодного
разу не заступилася.
— З другого боку, Росія перебуває у важкому економічному
становищі — чи маємо ми право вимагати жертву від Росії, бо нам потрібна
жертва?
Я знаю, що почуття росіян на нашому боці, але телеграмами
підтримки не побореш НАТО. А недостатня допомога лише шкодить Сербії. Бо
навряд чи генеральна політика Заходу антисербська. Просто офіційна Сербія
в західних колах асоціюється з Шешелем, Мілошевичем, комунізмом, Радянським
Союзом і західним форпостом Росії, а наша внутрішня політика, побудована
на цих асоціаціях, зробила неможливе — зіткнула нас, християн, із християнами
за підтримкою мусульман.
— Україна має дуже позитивний миролюбний імідж на Заході.
Чи може вона стати корисним союзником Сербії в міжнародній політиці, посередником
у переговорах?
— Я вітаю наявність українських спостерігачів у Косово.
І, звичайно, Сербія не відмовилася б від допомоги України. Але Україна
Сербії істотно не допоможе.
Треба розуміти, що все в руках супердержави США: НАТО,
міжнародна політика, наше майбутнє. Світ перетворився на однопартійну систему.
І Сполученим Штатам нема кого протиставити, вони діють із позиції сили
й страху. Рівновага існувала за часів сильного Радянського Союзу. А тепер
ні Росія, ні Китай не можуть встановити рівновагу. Хотіла б кинути виклик
Європа, але треба розуміти, що ніколи союз повністю незалежних держав не
стане таким сильним, як одна країна, бо в кожної держави свої особливі
інтереси в світовій політиці.
Допомога України — це, звичайно, добре. Але я покладаю
надії на те, що років через 15 Росія підніметься. І будуть два центри формування
світової політики: Москва й Вашингтон. Я люблю російський, український,
білоруський народи, в нас одні історичні джерела, одна релігія, схожі мови.
І думаю, ці народи повинні створити на демократичних засадах Союз руських
республік, (коли я кажу руських, у моїй уяві це — як Сербія й Чорногорія).
Я вчив таку історію, що це єдиний народ — Московська Русь, Київська й Біла.
Тому я не поважаю антиросійські заклики в Києві й антиукраїнські в Москві.
Росії потрібен новий Петро Великий, щоб створити велику,
сильну державу, тоді на світовій рівновазі між США й Росією зможе триматися
Сербія.
— Здається, Югославія є дуже добрим прикладом — що може
статися в Росії, якщо вона не буде перейматися своїми мусульманами.
— Росія має настільки велику територію і 85 вiдсоткiв християнського
населення, що вона багато не втратить. Хіба що нафту. Так склалося в світі,
що там де мусульмани, звичайно є нафта. А ми, на жаль, не маємо щастя —
маємо мусульман, а не маємо нафти.
— Серби не мають змоги чекати 15 років, доки геополітична
ситуація в світі зміниться. Що треба робити нині, щоб врятувати Косово
й поліпшити стосунки зі світом?
— Звичайно, якщо ми будемо чекати, від нас нічого не лишиться.
Треба провести зовнішньополітичні реформи: стати членом Європейського Союзу
та особливим партнером НАТО.
— Доки Слободан Мілошевич при владі, це можливо?
— Ні. Але я думаю, ніщо не є вічним, навіть Мілошевич.
Із Мілошевичем і його політикою наша країна не має майбутнього. Щоб утримати
владу, Мілошевич здатен віддати все, і навіть прийняти мусульманство. Навіть
його Соціалістична партія починає озиратися на Європу, в той час як Мілошевич
намагається продати Сербію Росії. До речі, безуспішно — не купують.
Я оптиміст, і впевнений, що в нас усе вийде. І в майбутньому
бачу Сербію заходом Європейського Сходу.
Белград — Київ
№245 21.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
