Вже в першому інтерв’ю після оголошення рішення шведських академіків 76-річний португальський письменник Жозе Сарамагу заявив, що напевно присвятить свій спіч політиці, а не літературі. «Особливо намагатимусь відзначити той факт, — попередив Сарамагу, — що, судячи з останніх опублікованих даних, 25 чоловік у світі володіють 40% всіх багатств населення землі». Втім, присуджуючи найпрестижнішу в світі літературну нагороду другий рік поспіль комуністові (торік її було удостоєно італійського драматурга Доріса Фо), Нобелівський комітет напевно й не передбачав, що солідний грошовий куш (978 тисяч доларів США), який до неї додається, примусить знаменитого португальського романіста відмовитися від принципів і переконань, які він сповідував усе життя. «Я позбавлений будь-яких амбіцій у тому, що стосується грошей, — відповів Сарамагу журналістам на запитання, як він збирається розпорядитися грошовою частиною премії. — Виплачу свої борги і борги моїх найближчих друзів, а решту суми передам тим, хто більше за всіх потребує». Таке демонстративне безсеребництво — один зі світоглядних постулатів «закоренілого комуніста», як затаврувало першого португаломовного лауреата Нобелівської премії офіційне видання Ватикану — газета «Оссерваторе романо». Папська резиденція, до речі, єдине місце, звідки долинуло різке засудження рішення Шведської академії. Сарамагу не вперше стає мішенню для гніву «адміністрації у справах релігії», як він сам єхидно називає Ватикан. Ще 1982 року його роман «Спогад про монастир», який, до речі, мав намір екранізувати Федеріко Фелліні, розлютив Ватикан своїми антиклерикальними випадами. Але найсильніше обурення католицької церкви й обвинувачення в блюзнірстві викликало опубліковане Жозе Сарамагу 1991 року «Євангеліє від Ісуса» (російський переклад цього романо-апокрифа надруковано в літніх числах московського журналу «Иностранная литература»). Ця «богохульна книга, котра знущається з історичної правди і перекручує характери головних персонажів Нового Заповіту», перекладена 25 мовами і близько
20 разів перевидавалася на батьківщині. Інтерес читачів до цього роману, як і ще до однієї знаменитої книги Сарамагу — сатиричної антиутопії «Кам’яний пліт» (1986), менш за все пов’язаний із деформаціями євангелічних героїв чи уїдливими описами сучасних політиканів і нуворишів. Жозе Сарамагу, справді, пише добротну, розумну й захоплюючу прозу. Письменника часто зараховують до напрямку «магічного реалізму» і порівнюють із відомими латиноамериканцями — Борхесом, Кортасаром, Маркесом. Від цих аналогій португалець, однак, вважає за краще відхрещуватися, стверджуючи, що особисто його багато більше вражає Сервантес і Гоголь. «Європейській літературі, не треба позичати фантазії в латиноамериканської, — говорить він. — Нам вистачить своєї власної».
Нобелівському комітету майже щороку докоряють у тому, що в своїх рішеннях він керується не стільки художніми перевагами чергового обранця, скільки політичною, етнічною чи статевою кон’юнктурою. Жозе Сарамагу — талановитий самоук, котрий присвятив себе літературі з молодості й домігся визнання тільки в 60 років, — щасливий виняток із правила. Попри його послідовні комуністичні переконання, ніхто, окрім ватиканської адміністрації, не заперечив його права увійти до сонму кращих письменників сторіччя «за твори, які, використовуючи притчі, підкріплені уявою, співчуттям та іронією, дають можливість зрозуміти ілюзорну реальність», як свідчить формулювання Шведської академії. І хоча сам письменник якось гірко промовив, що іноді йому здається, «що легше добратися до планети Марс, аніж достукатися до серця наших сучасників», його власний досвід спростовує цей песимізм. Залишається сподіватися, що його романи колись «достукають» і до українських читачів.
№236 09.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
Вже в першому інтерв’ю після оголошення рішення шведських академіків 76-річний португальський письменник Жозе Сарамагу заявив, що напевно присвятить свій спіч політиці, а не літературі. «Особливо намагатимусь відзначити той факт, — попередив Сарамагу, — що, судячи з останніх опублікованих даних, 25 чоловік у світі володіють 40% всіх багатств населення землі». Втім, присуджуючи найпрестижнішу в світі літературну нагороду другий рік поспіль комуністові (торік її було удостоєно італійського драматурга Доріса Фо), Нобелівський комітет напевно й не передбачав, що солідний грошовий куш (978 тисяч доларів США), який до неї додається, примусить знаменитого португальського романіста відмовитися від принципів і переконань, які він сповідував усе життя. «Я позбавлений будь-яких амбіцій у тому, що стосується грошей, — відповів Сарамагу журналістам на запитання, як він збирається розпорядитися грошовою частиною премії. — Виплачу свої борги і борги моїх найближчих друзів, а решту суми передам тим, хто більше за всіх потребує». Таке демонстративне безсеребництво — один зі світоглядних постулатів «закоренілого комуніста», як затаврувало першого португаломовного лауреата Нобелівської премії офіційне видання Ватикану — газета «Оссерваторе романо». Папська резиденція, до речі, єдине місце, звідки долинуло різке засудження рішення Шведської академії. Сарамагу не вперше стає мішенню для гніву «адміністрації у справах релігії», як він сам єхидно називає Ватикан. Ще 1982 року його роман «Спогад про монастир», який, до речі, мав намір екранізувати Федеріко Фелліні, розлютив Ватикан своїми антиклерикальними випадами. Але найсильніше обурення католицької церкви й обвинувачення в блюзнірстві викликало опубліковане Жозе Сарамагу 1991 року «Євангеліє від Ісуса» (російський переклад цього романо-апокрифа надруковано в літніх числах московського журналу «Иностранная литература»). Ця «богохульна книга, котра знущається з історичної правди і перекручує характери головних персонажів Нового Заповіту», перекладена 25 мовами і близько
20 разів перевидавалася на батьківщині. Інтерес читачів до цього роману, як і ще до однієї знаменитої книги Сарамагу — сатиричної антиутопії «Кам’яний пліт» (1986), менш за все пов’язаний із деформаціями євангелічних героїв чи уїдливими описами сучасних політиканів і нуворишів. Жозе Сарамагу, справді, пише добротну, розумну й захоплюючу прозу. Письменника часто зараховують до напрямку «магічного реалізму» і порівнюють із відомими латиноамериканцями — Борхесом, Кортасаром, Маркесом. Від цих аналогій португалець, однак, вважає за краще відхрещуватися, стверджуючи, що особисто його багато більше вражає Сервантес і Гоголь. «Європейській літературі, не треба позичати фантазії в латиноамериканської, — говорить він. — Нам вистачить своєї власної».
Нобелівському комітету майже щороку докоряють у тому, що в своїх рішеннях він керується не стільки художніми перевагами чергового обранця, скільки політичною, етнічною чи статевою кон’юнктурою. Жозе Сарамагу — талановитий самоук, котрий присвятив себе літературі з молодості й домігся визнання тільки в 60 років, — щасливий виняток із правила. Попри його послідовні комуністичні переконання, ніхто, окрім ватиканської адміністрації, не заперечив його права увійти до сонму кращих письменників сторіччя «за твори, які, використовуючи притчі, підкріплені уявою, співчуттям та іронією, дають можливість зрозуміти ілюзорну реальність», як свідчить формулювання Шведської академії. І хоча сам письменник якось гірко промовив, що іноді йому здається, «що легше добратися до планети Марс, аніж достукатися до серця наших сучасників», його власний досвід спростовує цей песимізм. Залишається сподіватися, що його романи колись «достукають» і до українських читачів.
№236 09.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
