Але в умовах ринкової економіки забезпечується автоматизм цього процесу. Його двигун — конкуренція. Ось чому в розвинених країнах робота антимонопольних комітетів направлена на всіляку підтримку конкуренції, результатом якої є хоч і повільне, але все ж зниження середнього рівня рентабельності. Наприклад, у США він становить 8% при найвищому в світі рівні продуктивності праці. Останніми роками середній рівень інфляції в США впав до 2%. При цьому для багатьох підприємств мінімально можливий рівень рентабельності не перевищував 3%, інакше підприємство мусило б збанкрутувати.
А ось Україна, виходячи з «шинелі» наказової економіки, продовжувала зберігати високий рівень рентабельності, особливо в промисловості, обсяг виробництва продукції в якій становить 70% від усього її випуску в країні.
За шестирічний період (з 1992 по 1998 роки) рентабельність знизилася в 6,3 разу. Однак це зовсім не свідчить про розвиток конкуренції: 1997 року на кожне з ще працюючих підприємств доводилося 2,2 зупинених.
Основні причини цього можна умовно розділити на наступні групи: перша — філософія мислення їхніх керівників виявилася непідготовленою до жорсткої конкуренції із зарубіжними підприємствами, друга — перерозподіл (в основному в період 1991—1994 років) оборотних коштів підприємств у сферу обігу, третя — існування законодавче створеного гіпертрофованого інтересу керівників підприємств (крім приватних) у розвалі виробництва з метою тіньового перерозподілу власності на свою користь, четверта — розвал науково-технічних структур, що раніше забезпечували можливість інтенсифікації виробництва.
Ці процеси розвивалися протягом усіх семи років незалежності. З таблиці видно, що найрізкіше падіння показника рентабельності відбувалося в період 1995—1997 років і тільки підхід до критичної точки на стику 1997—1998 років привів до плавнішого зниження цього показника. Його розрахунок на 1999—2000 роки заснований на припущенні про продовження існуючого економічного курсу.
Прогнозована на наступний рік у промисловості рентабельність виробництва є середньою величиною (4%) і підкоряється закону нормального розподілу в діапазоні коливань від 8 до 1,3%. Практично до нульової рентабельності або до стану банкрутства перейде переважна більшість підприємств чорної й кольорової металургії, вугільної, хімічної й нафтохімічної, деревообробної, легкої промисловості, а також промисловості будматеріалів. Частка цих підприємств становить 42% від всієї промисловості, а з урахуванням частини підприємств машинобудування, яких спіткає та ж доля, — 46-48%.
Отже, часу на «природну» зміну економіки «перехідного» періоду, яка, за запевненнями уряду й Президента, ось-ось закінчиться, вже просто немає. А змінювати економічний курс у період розгортання передвиборної боротьби ще нікому в світі не спадало на думку.
№230 01.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
