Я все життя працював бригадиром рідного колгоспу «Прикордонник», маю ордени й медалі, навіть тепер чіпляю їх на піджак. Вирощував тютюн. Маленький такий спочатку будиночок мав. З 60-х років почали будувати новий. Він витримав повінь 70-го. О, тоді власті працювали, як нові електровози. Солдати, наче заводні, усе з будинків до приходу води виносити допомагали. Тепер ми самі втекли за 15 хвилин, як молоді. Лише один у селі подумав, що, як у старі часи, нічого, пронесе, залишився на місці й загинув під водою.
З самого Києва прислали декількох солдат, вони відрами воду з підвалів вичерпують. Голова нашої сільради Єлизавета Голюки з угорським селом Тісабег уклала договір, звідти відразу прислали техніку, яка замість слабких українських вояків відкачує воду. Не мучили б хлопців.
Спробуємо заново звести будинок. Наша дочка Катя 20 років живе в Будапешті, інші земляки звідти допоможуть. По українському радіо хтось чув, що й Кучма обіцяв допомогу. У Береговому, коли влітку затопило, Кучма також по радіо обіцяв допомогу. Йому повірили — чоловік великий. Та нічого не дочекалися. Багато хто хоче переїжджати в Угорщину, тільки не я. Хочу на своїй землі вирощувати тютюн. Це — моя справа»...
Продовження теми на сторінці "Суспільство"
№217 12.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
