Їх довго шукають, але безрезультатно, а знаходять інших:
просолених, обплутаних водоростями, які пустили коріння в кістки, обгризених
рибою і темрявою каламутної води, торішніх і позаторішніх мерців-утоплеників.
Обльоти з літака — найефективніший засіб пошуку. Самотнє тіло, спливши,
завдає чималих клопотів із транспортуванням і доставкою в місто, родичам.
Та щороку, з постійністю вітру, усе повторюється, коли почалося клювання.
Жирний бичок і товста й широка, наче лопата, камбала-Глосса, полюбляють
холод і хвилі. Клюють тоді шалено! Не встигаєш закидати наживку. Рибалка,
якому щастить за добу виловлює по сімдесят кілограмів, і відразу везе в
місто Джанкой перекупникам.
Широкі водні простори дозволяють кидати сіті браконьєрам
і годувати свої родини жирною рибою. Проте щороку містом і селами району
розносяться звістки про утоплеників.
«Я знайшов удачливе місце», — ці слова, наче пароль, у
професійних рибалок — сивашців. Вони означають: на дні, напевне, «трупак»,
і біля нього кишить риба, клювання надзвичайне навіть у «глухі» для вилову
дні. Чи це так? Є підтвердження. Досвідчений рибалка ділиться таємницею:
«Клювало так, що брав сумнів! Аж страшно! Неначе хтось чіпляє їх на гачок!
Наловив дві сітки, а самого «жаба» душить, повернутися не можу. А раптом
хтось місце займе? І уяви, «він» попередив! Сплив біля мене великий і роздутий.
Утопленик. І неначе руками ворушив, гнав хвилю до берега. Я як «підірвався»!
А «він» тут тобі й пішов на дно. Я так до берега гріб, що не пам’ятаю,
як виплив, а за годину — шторм! Троє потонуло. Якби залишився, — також
«крякнув» би. На тому місці довго не ловив, але нікому не розповідав. Це,
мабуть, страшна таємниця, а згодом і там почав ловити. І завжди з рибою!
О! Менше п’ятдесяти не брав! А я йому горілочки у воду поливав, на спомин.
Це «він», значить, мені рибу заганяв. Тут знаєш які бувають випадки? Одного
«він» потягнути хотів, коли той перекинувся в човні. За штани хапав...
І чоботи стягнув і штани ватяні. Виявилося, рятував, інакше потонув би
в обмундируванні. «Вони» за нас».
Запитав його, чому розповів тепер. «А тому, що навесні
«його» витягли, поховали. І відразу на тому місці «хапати» перестало».
Проте забиті рибою мішки самі за себе говорили, що рибалка,
мужичок років шістдесяти, вже подружився з «іншими» і, як і раніше, ллє
йому горілочку за спомин душі. Шукають «свого» всі професійні рибалки.
У кожного є «своя» територія, на якій їм «заганяє» рибу втопленик. І, правда,
бички й камбала в них жирні, соковиті, начебто їх на фермі відгодовували.
Щороку десяток утоплеників приносять рибальське щастя сиваським
мореплавцям. Чи не тому не знаходять потонулих, що, кажуть свідки, рибалки
їм «приробляють ноги»: підв’язують на ступні паровозні колосники й відправляють
на дно? Нехай «заганяють» рибу, попереджають про шторм, а ми, за упокій
і на спомин душі, поливаємо горілочкою жовто-сірі хвилі...
Є в цій традиції, тихій і потаємній, епічна велич, природне
начало. Так зазвичай ховають моряків у морі, так пірати ховають піратів.
Отож щойно рознесеться чутка про загибель рибалок у Сиваші, професіонали
рибальського щастя виходять на розвідку і пошук. День і ніч вони борознять
таємничу й похмуру поверхню. У пошуках спливлого брата-рибалки. І ті, кому
поталанило знайти, постараються без гучної реклами, поховати його на дні
й помітити місце орієнтиром чи вогнями з берега. Це вже нова територія
і «він» тепер заганятиме рибу на гачок, гукаючи її незчисленно, попереджатиме
про наближення шторму, а за це його пригощатимуть горілочкою з «горла»,
бо що ще може зробити рибалка для рибалки, з котрим сталося непоправне
лихо, крім згадати його у своїй довгій рибальській молитві?
Джанкой, Сиваш
№216 11.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
