І ось дні «руху» закінчилися. Наташині сили вичерпалися, і вона вирішила, що «настав час відпочити». Ми зустрілися в неї вдома, у звичайній чистій і затишній столичній квартирі. На підлозі не валялися використані шприци й порожні пляшки. Тихо грав на кухні магнітофон, у дитячій спав Наталчин дев’ятирічний син, третьокласник Паша...
— Розкажи, будь ласка, про себе...
— Мені вже тридцять п’ять років. Після школи закінчила торговий технікум, згодом працювала на будівництві. Подруга в мене була тільки одна, ми називали її Вороною. Вона померла кілька років тому. Вдень ми з нею працювали, а ввечері... мабуть, були звичайнісінькими «босячками на Рулетці» (Майдан Незалежності в Києві. — Авт.). З хлопцями гуляли, пили вино, на дискотеки ходили. Загалом весело жили...
Років зо два до в’язниці кололася «чорною», тобто опіумом, але він мені не подобається. Зовсім не ті відчуття дає, що ефедрин.
— Я знаю, що ти сиділа у в’язниці. За що?
— У нас у дворі було дівча, яке всіх «дістало», не тільки мене. Якось увечері ми пішли з нею з’ясовувати стосунки, і я її побила, вибила два зуби... Її батьки звернулись у міліцію, й невдовзі мене посадили за хуліганство. Дали мені два роки. Оскільки до вироку працювала на будівництві, я потрапила в найпривілейованіший загін, який міг вільно пересуватися територією всієї колонії. Мабуть, ніколи не забуду одну жінку-міліціонера. Одного разу я поскаржилася їй, що дуже хочеться солодкого. Я й не чекала, що наступного дня вона принесе мені в серветці шматочок домашнього пирога. Довелося його з’їсти на даху барака, щоб ніхто не побачив.
Працювала покрівельницею, лазила будівельним риштованням, огорожами й могла взяти з «волі» чи з сусідньої чоловічої колонії передачу, наркотики чи записку. Тож мене берегли, стежили, аби вночі я висипалась і завтра могла вийти на роботу.
— У колонії ти кололася?
— Мало, там не так часто можна було дістати наркотик. Якщо він і «приходив», то лише «чорний».
— Коли звільнилася, чим займалася? Я знаю, ти була заміжньою...
— Працювала в гастрономі в центрі Києва. Сиділа в «системі» на «чорній». Згодом познайомилася з майбутнім чоловіком, батьком Паші. Завдяки йому я тимчасово перестала колотися. Напевне, все було б добре, але він багато пив і постійно бив мене. Зрештою я цього не витримала, і ми розлучилися. Тепер він інколи приходить, дає гроші на життя. Жив недавно в мене цілий місяць, але не вийшло в нас повернутися до минулого. Дуже багато було поганого. Коли ми розлучилися, я почала пити. Потім «закодувалася», але багато палила «трави». Тоді знову «кодувалася» — уже від «травички». Мені либонь потрібно виховувати сина. Він дуже радів, коли я «закодувалася» від алкоголізму.
— А як з’явився ефедрин?
— «Білу» привезли старі друзі. Їм ніде було «ширнутись», і я їх пускала до себе. Вони мені раз на два тижні давали за це вколотися. Цього літа Паші не було в Києві, мені не було чим займатися, отак я і втягнулася.
— Це правда, що «біла» вважається «жіночим наркотиком» і підвищує сексуальність?
— Так, правда, але я, як і багато інших, з ким прийдеться не сплю. А мої знайомі, зовсім молоді дівчата, за п’ять кубів готові переспати з ким завгодно, аби лише вколотися. Під впливом ефедрину жінка може займатися сексом протягом доби. Але потім їй доведеться довго повертатися до тями, відсипатися. Якщо в неї не дуже міцне здоров’я, після такого «марафону» вона може й померти.
— Ти кажеш, що введення наркотику — цілий ритуал...
— Потрібно, щоб у кімнаті було тихо й темно, щоб ніхто не заходив — досягаєш стану спокою. Потім відчуваєш приплив сил, хочеться жити.
Без наркотику дуже важко. Постійно хочеться вколотися. Коли перестаєш «ширятися», сили зовсім тебе залишають. А коли вколешся, спати зовсім не можеш, починаєш метушитися, кудись їхати, шукати якихось знайомих...
— З наркоманами спілкуєшся постійно?
— Та вони всі «гнилі»! Увесь час стараються «підставити ніжку». Коли людина чимось хвора, вона неодмінно підсуне тобі свій шприц, аби й ти заразився. Від наркоманів краще триматися подалі...
— Про те, що ти «ширяєшся», син знає?
— Від сина не сховаєш. Я вже обіцяла йому, що кину «білу». І знаю, що кину. Мені потрібна робота, щоб було чим зайнятися. Мужик мені не потрібен, я в це вже не вірю, для Пашки хіба що...
— Я знаю, що на бензозаправній станції ти отримуєш 60 гривень. Як тобі вдається вдвох із сином на це прожити?
— Вдається, є ще можливість заробити. Ти ж бачиш, він у мене нагодований, доглянутий. Живе в непоганій квартирі, одягнутий нормально. Він для мене — головне, заради нього я цю гидоту кину. Можливо, не зараз, але згодом — точно...
ДОВIДКА «ДНЯ»
Ефедрин — лікувальний препарат, належить до групи психостимуляторів. Застосовувався в армії США для підвищення фізичної та психічної активності солдат. Кристали ефедрину використовуються для приготування наркотичних препаратів ефедрину й первітину. При тривалому прийомі в людини розвивається психічна залежність, уражається центральна нервова система, порушується зір, координація рухів, хода, страждає серцево-судинна система. Внаслідок порушення коронарного кровообігу і набряку легень може настати раптова смерть. У дні «марафону» наркоману, котрий регулярно вживає препарат, необхідно за один день ввести собі від 20 до 40 «кубиків» ефедрину. Для приготування 15—20 «кубів» наркотику потрібен один грам кристалів ефедрину. Це коштує від 7 до 12 доларів США. Попри те, що в наркологічні диспансери ефедринові наркомани потрапляють украй рідко, медики вважають, що люди, які регулярно приймають препарати з групи психостимуляторів, наражаються на значно більшу небезпеку, ніж ті, хто використовує інші види наркотиків. Е
федринова наркоманія визнана хронічним захворюванням, вимагає тривалого медикаментозного і психокорекційного лікування. Лише цього року в Україні органи МВС вилучили більш як 26 тонн наркотичних препаратів. Зокрема 100 кілограмів опіуму й понад 400 тонн марихуани. Порушено 30000 кримінальних справ, із яких 5500 — за обвинуваченням у розповсюдженні наркотиків. Цікаво, що із загальної кількості затриманих 500 чоловік є студентами технікумів і вузів, 700 — учнями шкіл і професійно-технічних училищ.
№214 07.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
