Із портретом Маре на перших сторінках вийшло багато французьких газет. «Одне прекрасне життя» — так написала про актора «Ліберасьйон».
Жан-Альфред Віллен-Маре народився 1913 року в Шербурзі в родині лікаря, який покинув його матір, коли майбутньому акторові було чотири роки. Більше ніколи він батька не бачив.
Перед тим як стати актором, Маре працював фотографом, робив копії з поштових листівок, намагався малювати. Власне, малярство його захоплювало завжди, і до нього він повернувся (і небезуспішно) вже у зрілому віці.
Акторську кар’єру Жан Маре розпочав у 30-ті роки й перша її кульмінація пов’язана з іменем Жана Кокто, поета і драматурга, прозаїка і художника, кінематографіста і есеїста, однією з найяскравіших постатей французької культури цього століття, з яким 24-річний Маре познайомився 1937 року й у фільмах якого «Красуня і Чудовисько» та «Смерть Орфея» зіграв мало не найкращі свої романтичні ролі.
Після смерті Жана Кокто 11 жовтня 1963 року (до речі, через кілька годин після Едіт Піаф) у житті Маре настає період певного відлюдництва. Хоч він і грає в театрі, та більше на самоті малює та займається скульптурою. На Монмартрі є пам’ятник, який виготовив Маре на честь свого приятеля, відомого французького письменника Марселя Еме.
Маре повертається в кіно, коли йому було вже під п’ятдесят. Актор у чудовій спортивній формі, тож одна за одною грає ролі в пригодницьких стрічках, зокрема д’Артаньяна, графа Монте-Крісто, і, звичайно ж, «подвійну» роль журналіста Фандора-Фантомаса, яка зробила його надзвичайно популярним у Радянському Союзі.
За життя він знявся у стрічках багатьох кінорежисерів, від Рене Клемана, Марка Алегре, Жана Ренуара до Лукіно Вісконті і Бернардо Бертолуччі, у фильмі якого «Украдена краса» 1996 року зіграв свою останню роль.
«Мені хотілося дивувати людей. Але я прагнув, щоб усім було добре й, на щастя, ніколи нікому не заздрив», — зізнався Маре в одному зі своїх інтерв’ю. Усі, хто знав актора, завжди відзначали його велику доброзичливість, скромність, енергійність і надзвичайну життєлюбність.
«Його впізнавали всі — від малого до старого, — згадує шофер таксі Жан-Луї Кретьєр, який возив Маре останні чотирнадцять років. — Люди намагалися хоча б торкнутись його, йому часто важко було сісти в машину. Але ніколи нікому жодного грубого слова Маре не сказав. Ніколи. Нікому».
«Я не боюся смерті, — казав Маре ще минулого року, — в моєму віці це нормально, чи не так? Але життя завжди давало мені шанси, і я їх використовував доки міг. Певна річ, усі гарні речі мають свій кінець. Але я однаково нікуди не поспішаю. І не чекайте, що я сам скажу: «До побачення...»
Втім, настав і час Маре. «Янгол Орфея ступив по той бік дзеркала», — зазначає «Монд». У пам’яті одних Жан Маре залишиться інтелектуалом-романтиком, який шукав разом із Кокто потойбічних цінностей і способів пробудження в людині людини. Для інших — лицарем плаща і шпаги, який після смерті Кокто заявив, що намагатиметься тепер створити собі все ж таки щось схоже на життя.
Прем’єр-міністр Франції Ліонель Жюспен заявив із приводу смерті Маре, що «він створив за півстоліття свій акторський всесвіт, у якому талант був помножений на мрію й поезію. Франція втратила одного з найвидатніших своїх митців».
№219 14.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
