Поява чудодійних версій порятунку української економіки
є закономірним наслідком бездіяльності, коли реформи замінюються розмовами
про них, коли замість усунення причин борються з їх наслідками
Реалії економічної поведінки України нагадують
відомий анекдот: дивлюся — жовте, понюхав — смердить, взяв на зуб — точно:
«воно». Доки Україна смакуватиме це «воно»? А рівно доти, доки в хімії
пануватиме алхімія, а в економіці правитимуть бал алхіміки від економіки.
Україна власним досвідом переконується в тому, що найкращі
помилки — власні помилки. А щоб вони не забувалися, їх треба періодично
повторювати. Бо тільки дурні вчаться на чужих помилках. Ми ж не такі. Будемо
вчитися на своїх. Знай наших. Ми й не таке можемо втнути, довести, що закони
економіки в Україні інші, ніж у цілому світі.
Інших характеристик, мабуть, важко вжити в країні, яка
пережила нечувану за мирного часу інфляцію. Тільки 1993—1995 років ціни
на споживчі товари зросли в 2,2 тисячі разів. Та, бачте, виявляється цього
замало. Бо з усіх куточків, на різних рівнях починають все голосніше звучати
голоси: економіка задихається від нестачі грошей, співвідношення грошей
і валового внутрішнього продукту є замалим для нормального розвитку української
економіки. За цим словоблудством прості співвітчизники не завше можуть
вловити, до чого воно йдеться, чим же це пахне! І це говорять ті, хто завжди
виступає «захисниками трудящих»?
А пахне воно протухлим словом — емісія. Для тих, хто забув
це слово, хоча й кілька років назад хрестився, зачувши його, нагадаю: означає
воно випуск в обіг додаткової кількості грошей.
Виявляється, все дуже просто. Для повного щастя нам забракло
лише надрукувати додаткові гроші. Єдине, що тоді незрозуміло: чому це «щастя»
не зробили давно. Адже все так просто: надрукуй додаткові гроші, роздай
людям і всі купаються в «добрі». Від такого способу ощасливлення людей
ми ще не можемо «відмитися» з 1993 року, коли внаслідок зростання споживчих
цін більш ніж у 100 разів, утричі впала реальна заробітна плата громадян,
а значить і сектори економіки, що пов’язані зі споживчим попитом населення.
Свого часу алхіміки оперували якими завгодно речами для
отримання золота. Наші доморощені алхіміки теж оперують будь-якими аргументами,
забуваючи єдине, головне — істину реального економічного життя в Україні.
Результатом емісійного «порятунку» економіки є тільки погіршення
її стану. І чим більше друкується грошей, тим їх реально стає менше. Так,
1993 року, при збільшенні кількості грошей в обігові (так званого показника
М2) у 19,3 рази, реальна вартість цих грошей зменшилася більш, ніж у 5
разів. Бо ціни за цей же час піднялися в 102,6 рази (19,3 : 102,6 х 100
= 18,8%). В результаті кількість грошей на одиницю валового внутрішнього
продукту не зростає, а навпаки, зменшується. На початку 1993 року, року
найвищої в Україні інфляції, на 100 гривень випущеної продукції в обігу
було 50 гривень. Закінчився рік з показником в 32,5 гривні. І ця цифра
продовжувала знижуватися, бо і в наступні роки верстат друкування нових
грошей працював зі значною потужністю.
Кількість грошей на 100 гривень валового внутрішнього продукту
(на 1 січня відповідного року)
Така робота друкарського верстата виробництву допомагає
так, як мертвому примочки. Воно неминуче деградує, спад його посилюється.
Зумовлена емісією інфляція пожирає кошти економіки. Можливості виробництва
зменшуються через зниження обігових коштів підприємств. За 1993 рік обігові
кошти підприємств України зросли в 38,4 раза (з 6 до 228 трильйонів карбованців).
Користі це, щоправда, ніякої не дало. Бо за них можна було купити лише
37% (6 : 228 х 100) того, що могли купити підприємства на початку 1993
року.
Другим чинником спаду виробництва є падіння доходів населення.
Тільки 1993 року реальна заробітна платня зменшилася втричі. Падає купівельна
здатність населення — неминуче зменшуються обсяги виробництва.
З впертістю, вартою іншого застосування, українські алхіміки
пробують довести, що емісія може допомогти економіці, що вона не завжди
призводить до зростання споживчих цін. З’являється навіть теоретичне обгрунтування
так званої точкової, цільової емісії, під конкретні проекти оживлення виробництва.
Звучить приємно. Для простачків. Бо це ніщо інше, як черговий варіант вішання
локшини на вуха.
Пора б уже знати, що не буває цільових грошей, випущених
у обіг Національним банком України. Вони тут же розтікаються всією економікою,
осідаючи на рахунках інших підприємств та в населення. А далі вони йдуть
на споживчий і валютний ринок. Бо наші підприємства зв’язані з тисячами
інших. Підприємство, яке нібито рятують, оплачує продукцію чи послуги інших
підприємств, виплачує заробітну платню своїм працівникам.
Пора б уже знати, що вся випущена продукція держави має
натурально-речову й вартісну структуру. З одного боку, це певний набір
товарів і послуг: метал, вугілля, електроенергія, одяг, взуття, м’ясо,
хліб тощо. З другого, — це їх певний вартісний вимір. Але це — два зрізи
одного й того ж випуску продукції. В натуральному вираженні продукції більше
не виробляється, але ж дуже хочеться більше. І її стає більше. Тільки у
вартісному вираженні за рахунок роздування цін. Зате зменшується внаслідок
відзначених раніше причин випуск у натурі. «Багатіють» наші громадяни лише
більшим тиском на власні кишені.
Поява чудодійних версій порятунку української економіки
є закономірним наслідком бездіяльності, коли реформи замінюються розмовами
про них, коли замість усунення причин борються з їх наслідками.
Так, відновлення економічного зростання потребує збільшення
платіжного попиту в економіці. Але щоб у ній стало більше грошей, не треба
друкувати нових грошей. Це феномен гасіння лісової пожежі пожежею. Тобто
лише цінова стабільність дозволяє говорити про забезпечення купівельної
здатності грошей.
Динаміка інфляції та збільшення реальної грошової маси
*
Інфляція Реальна
(рази, %) грошова маса
1993 у 102,6 р. -81,2
1994 401,1% +33,2
1995 181,7% -24,4
1996 39,7% -5,7
1997 10,1% +25,3
* Реальна грошова маса визначається діленням грошової маси
в діючих цінах на індекс цін.
Хай не дивує нікого 1994 рік, в якому нібито при величезній
емісії реальна грошова маса зросла. Треба згадати умови цього року. В цей
період штучно стримувалася інфляція. Прорив стався в листопаді-грудні,
коли ціни відповідно зросли на 72,3 і 28,4%. Інфляція за ці два місяці
просто не встигла «з’їсти» гроші. Вона це зробила в подальшому. Бо ще кілька
місяців 1995 року економіка відчувала наслідки такого стримування цін та
емісійного лікування економіки.
Реальний і досить значний ріст грошової маси відбувся лише
1997 року — року найнижчої в Україні інфляції. За цілий рік ціни піднялися
лише на 10,1%.
Подальше збільшення забезпечення економіки грішми можливе
за рахунок інвестицій. Саме інвестиції оживляють виробництво, створюючи
ланцюги економічного зростання. Будь-яке оживаюче чи новостворене виробництво
дає поштовх усій економіці, розширює платіжний попит, збут продукції, а
отже й виробництво. Нове «живе» підприємство купує продукцію інших виробництв
(отже, вони теж оживають), бюджет отримує додаткові доходи, а значить отримують
їх і працівники бюджетної сфери. А це знову ж таки додатковий збут продукції.
Інвестиції потребують двох речей: фінансової стабільності
та сприятливого інвестиційного клімату. Другої в нас ніколи не було. Зараз
вже зникла й перша. Прислухання до порад алхіміків призведе до того, що
ще важчим і боліснішим буде шлях досягнення цих двох умов.
Власний український досвід показує: дуже легко втратити
досягнуте. Важче його відновити. Всього за три роки (1993 — 1995) кількість
грошей на 100 гривень валового внутрішнього продукту зменшилася в 4 рази
(з 50,0 до 12,6 гривень). Відновити їх вдалося лише до 13,5 гривень. Емісійне
«лікування» української економіки може призвести до нового різкого зменшення
грошового забезпечення української економіки.
То може досить займатися чаклуванням, а повторити те, що
робили всі інші країни й що дозволило вийти їм на дорогу економічного процвітання?
№212 05.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
