Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Спиртові річки, «зелені» береги

Вітчизняна контрабанда горілки процвітає, не потребуючи «сухого закону»?
28 жовтня, 1998 - 00:00

У той час на волинському Поліссі стрімко пішло в ріст безробіття.
Заради шматка хліба люди були готові зайнятися чим завгодно. Тож новий
промисел — розливання у пляшки «фермерського» спирту, розбавленого водою,
— одразу набув масового поширення...

Відповідно, ринки й комерційні кіоски Волині заполонила
фальсифікована «ліва» горілка. У конкурентній боротьбі за споживача вона,
дешевша, легко долала свою супротивницю — продукцію місцевих спиртозаводів.
Ті «затоварювалися». Разом із ними валився і держбюджет.

Втім, спиртогорілчана повінь на внутрішньому ринку була
лише одним із «рукавів» загального потоку. Свою продукцію «фермери» збували
ще у двох напрямках — на Польщу і Білорусь.

Що ж, вихід на закордон — діло добре, бо це — розширення
ринку для вітчизняної продукції. От тільки щоразу треба долати пункти пропуску.
А там господарі — прикордонники та митники. Можуть пропустити, а можуть
і ні. Відтак, за переїзд кордону, згідно оперативних даних працівників
управління по боротьбі з економічними злочинами Волинського УМВС, встановлюється
така такса: від $500 до $1500 із однієї транспортної одиниці в залежності
від тоннажу. Товар у дорозі треба, звісно, охороняти — отож до торгівлі
спиртом підключається — у приватному порядку — міліція: погано оплачувана
міліція комерсантів береже! Зав’язується комерційно-правоохоронний клубок,
який юридично називають корупцією. Міцність його неймовірна, небезпечність
для держави — очевидна.

1996 року й запроваджується положення про те, що спирт,
який іде за кордон, не обкладається акцизом. Комерсанти, як мухи, налетіли
на той безакцизний спирт. І знову потяглися до кордону автофургони. Та
якби ж то вони справді йшли за кордон!

На заводі спирт такого призначення одержати міг не кожен.
Головне, аби був папірець із податкової інспекції про те, що ти — платник
податків. Звичайно, ще головніше — щоб на спиртозавод передоплатою надійшли
гроші від іноземної фірми, котрій і відпускається продукт. Він тут же оформляється
у митному відношенні для вивозу за кордон. Це робиться без особливих проблем,
оскільки посередники прямо на завод приїжджають із печатками інофірм, переважно
неіснуючих. Нерідко вони з’являються за жаданою продукцією уже з митними
документами, заповненими та підписаними відповідальними посадовими особами.

Отож папери оформлено, продукцію завантажено — автофургон
(а це 15—20 тонн вантажу) вирушає в дорогу. Перед водієм спиртофури, яка
за документами прямує в зарубіжжя, стоїть завдання: будь-що НЕ ДОЇХАТИ
до кордону з вантажем. На Волинь транспорт прибуває запросто. У Ковелі
до нього приставляється додаткова охорона, визначається спецмаршрут — переважно
до якогось глухого лісового масиву. Там спирт розіллють у бочки й розвезуть
вантажівками у підпільні цехи.

У дорозі транспорт має подвійну охорону. Перший ешелон
— «бригада» бритоголових, «свої хлопці». Другий ешелон — працівники міліції
та інших правоохоронних органів.

Тепер про ще один спиртовий потік. Спирт надходить в Україну
з-за кордону, переважно з Польщі. А в Польщі порядок такий же: спирт, котрий
іде за кордон, акцизом не обкладається і дуже дешевий у порівнянні з цінами
внутрішнього роздрібного ринку. Наші спиртовики закуповують його там прямо
із заводів.

Такса за одиницю транспорту в нашої когорти контролюючих
органів — 5 тисяч доларів.

СПИРТ — НЕ ВОДИЦЯ? НЕ СКАЖІТЬ!

У глухому закутку залізничної станції Любомль украли вагона.
Точніше, не самого вагона, а те, що в ньому знаходилося, — 17 тонн спирту.
Товар із документами прибув із Голландії, рухався транзитом у Молдову.
Після тижневого простою в Ягодині начальник цієї станції Віктор Сахар,
порушуючи існуючі інструкції, розпорядився перемістити цей вагон із зони
митного контролю на станцію Любомль. Наступного ранку працівники СБУ виявили,
що пломби зірвано, а вагон уже наповнено не спиртом, а звичайною водою.

Тут би негайно порушити кримінальну справу. Та ніхто цього
робити не поспішає. Тим часом керівництво Волинської митниці намагається
позбутися того злощасного вагона — випхати його назад до Польщі. Волинський
транспортний прокурор Костянтин Тітівалов залюбки дає на це дозвіл. Іще
трохи — й кінці у воду. Та несподівано заноровився начальник вантажного
сектора № 1 Волинської митниці Петро Євтушок. Т.в.о. начальника митниці
Віталій Кучман надсилає йому свою резолюцію: оформити вагон у митному відношенні
й відправити за Буг. Євтушок і далі опирається, а водночас повідомляє про
інцидент керівництву Західної регіональної митниці, заявляючи, що не має
бажання брати на себе відповідальність за чийсь умисел. Йому телефонують
невідомі, переконливо радять виконати вказівку зверху. Врешті-решт, так
і не знайшовши спільної мови з начальником вантажного сектора, зацікавлені
все ж таки позбуваються вагона.

Тим часом ця справа набула розголосу. Порушується кримінальна
справа... через вісім місяців... проти начальника станції Ягодин Віктора
Сахара. Йому інкримінується зловживання службовим становищем, внаслідок
чого Львівській залізниці заподіяно збитків на суму... 255 грн. Наслідків
поки що ніяких.

Зате вдосталь наслідків мав непокірний Петро Євтушок! На
нього компілюється колективний донос із вимогою провести службове розслідування.
На лист начальника Волинської митниці Олексія Чернишова начальник Західної
регіональної митниці Степан Крет, знаючи ситуацію, відповів, що розслідування
стосовно Євтушка вважає недоцільним.

Тоді митницю беруться перевіряти працівники Державної митної
служби України. Була причина: на митному терміналі «Ягодин», невдоволені
повільним митним оформленням вантажів і високою платою за стоянку та обслуговування
на терміналі, застрайкували іноземні водії. За підсумками цієї перевірки
у Ковелі проводиться велика нарада. Участь у ній беруть голова ДМС Юрій
Соловков і заступник голови Волинської облдержадміністрації Микола Косенко.
Начальник митниці Олексій Чернишов у своєму виступі піддав нищівній критиці
всі підрозділи свого «господарства», а своїм заступникам, начальникам митних
постів та їхнім заступникам, начальникам оперативних відділів та секторів
— практично всьому керівному складу митниці — запропонував написати заяви
на звільнення з посад. Ніхто нічого, звичайно, не писав, і нікому начальник
більше про це не нагадував.

Незабаром — чергове випробування для неугодних: залік із
професійної підготовки. Легко здогадатися, що начальник вантажного сектора
одержав «двійку» за незнання митного законодавства. Після 17 років успішної
праці в митній системі!

«ВСЕ ЦЕ — ДО ФЕНІ...»

На одній із останніх своїх нарад голова Волинської облдержадміністрації
Борис Климчук виголосив дивну гнівну промову.

Гнів хазяїна області був благородний, але — безплідний.
Щоб побороти мафію, котру правоохоронці шукають «не там», довелося б розвалити
всю систему. Комерсанти-підпільники продовжують «крутити» свої справи,
мешкають у триповерхових особняках і роз’їжджають на дорогих іномарках.
Та якби ж то лише вони! Такі ж особняки будують, такі ж дорогі автомобілі
купують і працівники міліції, прокуратури, судів. Не кажучи вже про митників.

Метушня довкола вкраденого вагона спирту — переконливий
приклад. Усе там було зроблено показово. Коли проти начальника станції
Віктора Сахара було порушено кримінальну справу, в нього негайно «вкрали»
розкішний білий «Мерседес». Чи не дивно?

Згаданий вагон контрабандного спирту, вірогідно, хтось
просто «заложив». Можливо, Петра Євтушка й переслідують у зв’язку з такою
підозрою. Він — колишній «посунутий» начальник Волинської митниці, а отже
— ображений.

Ну що супроти цієї грандіозної кримінальної машини може
губернатор області, окрім як грюкнути по столу безакцизною пляшкою? Він
же добре знає, куди тягнуться нитки, які рухають усим механізмом.

КОМЕНТАР «ДНЯ»

Володимир Завіруха, начальник управління по боротьбі з
економічними злочинами Волинського УМВС:

— На жаль, є така проблема. Виникла вона давно і, як на
мою думку, через недосконалість нашого законодавства. Комерцією спирту
не повинні займатися приватні фірми. Але в цей бізнес вкладено великі гроші,
тому хтось зацікавлений, щоб усе залишалося так, як є. А є, насамперед,
зацікавленість у відсутності контролю. Це проявилося ще у часи, коли так
звані фермери здавали на спиртозаводи не ними вирощене зерно та навзамін
одержували спирт, яким розпоряджалися на власний розсуд. Ситуацією, незважаючи
на всі складнощі, ми все-таки володіємо. Тому нині маємо можливість не
тільки відслідковувати дії рядових перевізників та реалізаторів, а й виходити
на самих організаторів цієї підпільної комерції. Однак проблеми залишаються.
Наприклад, затримуємо партію спирту. Машина приватна. Затриманий каже:
«Я нічого не знаю, мене попросили перевезти вантаж і заплатили за це. Хто
власник, де має бути реалізований товар — про це мені не відомо». І жодних
санкцій до затриманого ми застосувати не можемо. Більше того, не знаємо
навіть, куди подіти той спирт. А перевізник мусив би знати, що його чекає
кримінальна відповідальність. На сьогодні цього немає. Так само й під час
переправлення спирту через кордон. Ми не можемо відкривати кожну автомашину.
Відкриваємо тільки тоді, коли є оперативна інформація, що йде контрабанда.
Тим паче, що подібний транспорт їде переважно під митним контролем і в
запломбованому вигляді.

Чи залучені до цього бізнесу працівники правоохоронних
органів? Таке буває. Але довести, що це так, дуже тяжко. Міліціонер каже:
«Я сів у цю машину, щоб просто під’їхати». І ми нічого не можемо, хоча
бачимо, що в певному пункті він виходить, а його місце займає знову ж таки
хтось із працівників правоохоронних органів. Тобто, кожен із таких «прикриваючих»
обслуговує свою територію. Притягнути їх до відповідальності неможливо,
оскільки ми лише повідомляємо в територіальні органи, що такий-то їхній
співробітник перебував у транспорті, який потім було затримано. А затримуємо
транспорт, який розвантажується на нашій території, хоча за документами
він транзитний. Нерідко буває, що транспорт заїжджає на митницю, там проставляють
печатки на вибуття за кордон, а розвантажується у нас.

Я впевнений, що за простими виконавцями цих операцій хтось
стоїть. Я далекий від думки, що цією суперприбутковою справою займаються
лише ділки тіньової економіки. Питання стоїть більш масштабно. Ці гроші
йдуть не просто до чиїхось кишень — вони йдуть на якісь великі справи.
Ну хто, скажіть, рядовому обивателю дасть документи на 200—300 тонн спирту?
Ніхто. На моє тверде переконання цю проблему можна вирішити єдиним шляхом:
запровадити державну монополію на торгівлю спиртом та виробами з нього,
а всіх доброхотів притягати до суворої кримінальної відповідальності. Згідно
з законом, котрий треба обов’язково запровадити.

Коли номер готувався до друку

Із приводу контрабанди спирту на Волині в автора статті
відбулася така розмова з начальником Волинської митниці Олексієм ЧЕРНИШОВИМ:—
Чи можете ви підтвердити, що контрабанда спирту на території митниці має
місце?— Вперше чую про це від вас!— Отож ви вважаєте, що такої контрабанди
немає?— Контрабанда існує стільки, скільки існують кордони.— Але йдеться
про конкретний вид контрабанди.— Я вам можу сказати, скільки порушено кримінальних
справ за фактами контрабанди, а щодо спирту — такої статистики немає.—
Тож скільки порушено кримінальних справ?— А чому я вам повинен про це говорити?
Можливо, ви агент ЦРУ!На цьому розмову довелося припинити...

№206 28.10.98 «День»

При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»

Олег ПОТУРАЙ, «День» ФОТО АП У РОСІЇ ФАЛЬСИФІКАТОРАМ СПИРТНОГО ОГОЛОШЕНО СПРАВЖНЮ ВІЙНУ. В УКРАЇНІ — ПРАВООХОРОНЦІ РАДІЮТЬ ЗРІДКА, «НАКРИВАЮЧИ» КІМНАТНОГО МАСШТАБУ ЗАВОДИК ПО РОЗЛИВУ СПИРТНОГО  А потекли ці ріки чотири роки тому.
Газета: 
Рубрика: