То чи європейська країна — Україна? Чи хоче в Європейський Союз, в НАТО? Чи все наше прагнення вважатися європейцями обмежується бажанням відмінити смертні вироки вбивцям? Так для «європейськості» це не так уже й багато. Тим більше, хочу розчарувати: останні опитування громадської думки в Німеччині свідчать, що більшість там за введення в країні такого покарання. І якщо так станеться (а Німеччина тоді ні на кого не оглядатиметься, як не оглядаються в цьому питанні Сполучені Штати), то чим же ж тоді демонструватиме Україна свою цивілізованість?
Якось дивно: в Києві зовсім мало іноземців. Наче й посольств побільшало, і бізнес якийсь крутиться, а на вулицях майже не чути ні німецької, ні англійської, ні французької...«Я дуже розчарований своїм перебуванням у вашій країні», — сказав мені один німець, котрий побував у Києві. «Україна — не європейська країна. Чиновники беруть більше, ніж в Африці . Та й взагалі...»Що таке «взагалі» стало зрозуміло пізніше.
Починається все з посольства України в Німеччині. «Найдешевша віза з України в Німеччину коштує 40 марок. А скажіть мені, чому віза з Німеччини в Україну коштує 50? Ваші клерки обробляють документи ретельніше, чи в них зарплати вищі за німецькі? Чи тому, що ми заможніше живемо? Але в такому разі порівняємо бізнесменів — адже ваші бізнесмени не такі вже й бідні. Річна віза в Україну коштує німцеві 450 марок. Німці ж беруть за дворічну візу лише 100 марок. Проблема не в сумі: чому українці тримають нас за дійну корову, або простіше — за ідіотів?»
Ідіотизм одержання української візи, вірю, може бути перевершений лише таким самим ідіотизмом іншої країни СНД. Практично всі європейські посольства в Німеччині видають візи іноземним громадянам — з України, Росії, Болгарії, інших країн — поштою. Ви пишете заяву, вкладаєте в конверт паспорт і фотокартки, копію переказу за візу і потім так само поштою одержуєте ваш паспорт з візою назад. Адже не всі живуть в Бонні, де розташована більшість посольств.
Українське посольство вимагає з'являтися особисто. Це означає, що вся Західна Німеччина преться за візою в Бонн, вся Східна — у відділення посольства в Берліні. Квиток з Дрездена до Берліна туди і назад коштує 150 марок. Те, що у вас пропав день — зрозуміло. У посольстві вам видадуть квитанцію на готівкову оплату, і ви повинні бігти шукати банк і платити. Ваше горе, якщо у вас нема потрібної суми в кишені, і ви забули вдома кредитну картку. Ніяке «я перекажу завтра» не діє, посольство не довіряє нікому. Візу вам зроблять через тиждень. Тому ви або живете тиждень поблизу, або ж їдете додому, щоб через тиждень повторити той самий маршрут і заплатити ще 150 марок за дорогу. Повторю: свою візу в Англію я одержував поштою — 10 марок всіх витрат на рекомендовані листи.
А що ж наш бізнесмен? Звичайно, ніхто йому в посольстві не сказав, що в Києві йому неодмінно треба зареєструватися у відділі віз і реєстрацій (ВВІР). Жодному європейцю самому ніколи не спаде на думку шукати в Києві щонайперше міліцію. У Німеччині та й в інших європейських країнах не існує ніякої реєстрації прибулих на короткий термін іноземців. Наївний і незареєстрований (без відмітки про реєстрацію в паспорті) він спробував виїхати додому через український кордон... Я думаю українському читачеві не треба пояснювати, що на кордоні таких іноземців відповідальні особи просто «роздягають», помітивши відсутність штампа в паспорті й обходячись з ним, як із злочинцем.
Наступного разу він — замість квітів гостинним господарям — побіг шукати ВВІР. І коли його знайшов, то зрозумів, куди потрапив. Для реєстрації потрібні були: а) українська медична страховка в державній компанії «Укрінмедстрах» (їхати через все місто); б) дві фотокартки; в) довідка з готелю про проживання; г) сплата послуг ВВІР; д) державного мита і, найголовніше, е) реєстрація підприємства, яке його запросило, у ВВІРі на право взагалі запрошувати іноземців до України, тобто ще одна реєстрація перед реєстрацією, для якої потрібні інші папери за окремим списком. І коли він дурним голосом спитав: «Навіщо дві фотокартки?», — то йому відповіли, як уміють відповідати тільки в нас: «А навіщо ви взагалі сюди приїхали?» Ошелешений, він розповідав мені, що не може собі уявити такої відповіді поліцейського в Німеччині навіть українській проститутці, затриманій на вулиці, навіть українському крадію плейєра в універмазі, який роками живе нелегально, взагалі без паспорта... А він же ж чесна і, він вважає, навіть порядна людина. Бач, він вважає...
Чи треба пояснювати, що за три дні по приїзді все те зробити було практично неможливо. Можливо чи не можливо, а держава для таких телепнів придумала «арихметику» — штраф 85 гривень. Хай знають.
Хто ж тримається за цю сталінсько-брежнєвську реєстрацію і для чого? Медична страховка є в кожного німця, а ті, що їдуть за кордон, укладають із солідними німецькими страховими компаніями додаткові угоди медичного страхування за кордоном. У мене особисто є медична страховка в усіх країнах Європи на суму, якої вистачить навіть на операцію на серці. Чому ж застрахований бізнесмен повинен додатково викладати українській страховій компанії практично по гривні за кожен день перебування в країні? Сказати простіше: або зовсім дурні, ті, що писали таку ухвалу, або хтось на тому непогано гріє руки.
Кому потрібні дві фотокартки? Одну собі, одну в СБУ? Що потім — може братимуть відбитки пальців? Чому Німеччина, яка теж дбає про свої державні інтереси, може жити без реєстрації іноземців — і потоки там не такі, як в Україні, а Україна — ні? Ми що — до війни готуємось? Кому потрібно знати, де мешкає іноземець, — вже якось про нього подбають ті, хто його запрошував. Чому українець, отримуючи так звану «шенгенську візу», може подорожувати всією Європою, а німець хай тільки спробує виїхати за межі Києва! Вже в Берліні чи в Бонні, заповнюючи анкету, він повинен вказати області, до яких виїжджає, і тому у візі чорним по білому перераховано: «Київ, Житомир, Вінниця, Тернопіль» — і не дай бог у нього перевірять документи в Полтаві! Можете собі уявити, які тоді будуть санкції (або скільки й кому треба буде платити)?
Ходять чутки, що візу можна купити на кордоні, і тому до нас преться, хто завгодно. А я знаю історію, коли болгарську журналістку з відрядженням до Києва тримали на кордоні більше доби, бо в неї не було українського запрошення, а дозвіл пропустити давав генерал.
Якось до корпункту «Дня» в Німеччині звернувся німецький громадянин на прізвище Мюллер, який надумав закохатися в українську дівчину з Коростеня. Цей Мюллер, не родич і навіть не однофамілець Броньового, одержав українську візу, купив квіти, сів у літак в Амстердамі (громадянин він німецький, а живе і працює в Амстердамі, дивак) і прилетів до Борисполя. В Борисполі його в Україну впускати не схотіли, без пояснення причин оголосили персоною нон грата і видворили літаком за межі України.
Як ви думаєте — куди? Звичайно ж, у Франкфурт-на-Майні. Так йому ж в Амстердам?! «Ну то й що, — відповіли мені прикордонники, коли я в них розпитував про цей випадок, — він же німецький громадянин — значить, полетів у Франкфурт-на-Майні. Логічно?»
«А видворили чому? Він ніколи не був у Союзі, ніколи в Україні, вини ніякої за собою не відчуває». «Є вина, — сказали прикордонники, — видворено правильно». Може, він відомий терорист, так схопіть і посадіть у буцегарню. Якщо він є в якомусь поліцейському комп'ютері, то подивіться в комп'ютер раніше і не видавайте візи. Чи, може, все ж таки він родич Мюллера, шефа РСХА?
Я так і не дізнався в полковників, яка там була причина, сказали, що не для преси, але сьогодні суть не в тому: просто іноземний громадянин, коли в'їжджає в Україну, не впевнений, що впустять, а виїжджаючи, що випустять, — от у чому проблема. Скільки треба офіційно заплатити й скільки дати на лапу між днем прибуття й днем вибуття — лише Aллаху відомо.
Зате я дізнався з поінформованого джерела, що описані мною походеньки іноземців в Україні ще не повністю відбивають стан справ. Громадяни деяких азіатських та африканських країн перед реєстрацією у ВВІРі мають взяти на це дозвіл у вищого міліцейського начальства, яке своїм підлеглим офіцерам, напевне, не повністю довіряє — навіщо ж їх таких недолугих до ВВІРів набрали? Крім того, було сказано, що саме в питанні реєстрації іноземців існує, як ніде, сила-силенна усних розпоряджень міліцейських начальників підлеглим і за виконання цих, ніде не зафіксованих, наказів питають значно суворіше, ніж за виконання наказів писаних. (У що автор і газета «День», звичайно, не вірять, бо такого ніколи не може бути в правовій державі).
То чи європейська країна — Україна? Чи хоче в Європейський Союз, в НАТО? Чи все наше прагнення вважатися європейцями обмежується бажанням відмінити смертні вироки вбивцям? Так для «європейськості» це не так вже й багато. Тим більше, хочу розчарувати: останні опитування громадської думки в Німеччині свідчать, що більшість там за введення в країні такого покарання. І якщо так станеться (а Німеччина тоді ні на кого не оглядатиметься, як не оглядаються в цьому питанні Сполучені Штати), то чим же ж тоді демонструватиме Україна свою цивілізованість? Вимагатимуть від приїжджих до стольного града з Броварів два фото (анфас і в профіль) одразу з порядковим номером на грудях про всяк випадок?
А що ж наш бізнесмен, з якого ми почали цю розмову?
«Я зрозумів, що нас в Україні не люблять і бачити тут не хочуть, — сказав мені німецький бізнесмен. — І я лише відповідаю взаємністю».
Логічно?
Лейпциг—Берлін—Київ
№188 02.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
