Осінь. Колись у цей час «собаки на південь відлітали». А нині — прибулі з півдня політики збиваються у зграї. Перетасовування і перетрушування видимого складу. Шум, гамір. А тут ще Царський двір Імпічмент з Відставкою в облогу беруть. Криза біля самісіньких воріт. Вражі богатирі плодяться — кожен божий день хтось новий у похід за престол збирається. Саме час царській дружині замислитися: чим їх іще, супостатів, потруїти і знешкодити?
І з’явився в ефірі I програми Українського радіо... якийсь астролог, котрий настирливо, і вранці, і ввечері, пояснює народу нерозумному, що Пустовойтенко наш — Риба, і не можна його чіпати, позаяк лише він може зробити те, чого не можуть інші. Тільки він разом з Ющенком — також Рибою — гривню зупинить. А все неспокійне й погане в нашому житті-бутті — від клятих комуністів, яких, у свою чергу, привів на нашу землю російський сатанізм. Тим часом нам слід по-українськи терпляче, спокійно братися за справу. Яку саме справу — до ладу сказано не було. Та це вже й не важливо, адже сама по собі ідея з астрологом — це супер, це вам не халам-балам, а голос самих зірок!
Перед таким творчим підходом до боротьби за уми виборців тьмяніє навіть важка артилерія «7 днів» (УТ-1) з їхньою цеглиною-заявою Генерального прокурора Михайла Потебенька, запущеною в Юлію Тимошенко. Ну то й що, коли формат інформаційно-аналітичної програми для подібних спічів від мужів державних начебто не вельми підходить. Найкращий захист — напад. Тим паче, що на тлі песимізму, дуже близького до реалізму, коментарів нашої фінансової й економічної ситуації в «Подробицях тижня» («Інтер») і «Вістях тижня» (ICTV) бадьорість, показний оптимізм і натхнення Вадима Долганова аж надто виразно свідчили: справи кепські. Наш електорат знає точно: що солодкоголосіше співають офіційні особи й наближені до них ЗМІ, то похмуріша реальність. Це буквально через три дні підтвердив і сам Президент (і тим комічніше виглядає недільна напористість Долганова в демонстрації протилежного) на докладно висвітленій усіма телеканалами зустрічі з представниками регіональної преси. Й оскільки, на відміну від своїх наближених, Леонід Кучма дозволив собі визнати, що ситуація в країні розвивається аж ніяк не виходячи з райдужних прогнозів, а народ у його промовах цього разу згадувався не рідше, ніж звичні посилання до Верховної Ради, уряду й Нацбанку, можна вже й зовсім дійти висновку про катастрофу, яка насувається на нас. Адже про існування народу влада згадує лише тоді, коли над нею самою нависає щось страхітливе, жахливе — як дамоклів меч. Пригадаймо знамените «брати і сестри»...
Утім, про те, наскільки в нас державні ЗМІ грамотно й зі смаком підходять до тонкої справи пропаганди, найкрасномовніше повідали УТН (УТ-1), 22.09., 21.00. Йде пафосний і наскрізь викривальний репортаж із чергового засідання у вибиваючого борги Пустовойтенка — цього разу в директорату. Після журналістського тексту про те, що «саме цьому директорському корпусу вигідні й політична нестабільність, і безлад у економіці, й лобіювання особистих інтересів у ВР. Як то кажуть, кум — свату, брат — брату», йдуть відеокадри колишнього прем’єр-міністра Павла Івановича в парламенті, а за кадром розповідають, що на засідання уряду не прийшли ні Іван Лазаренко («брат того самого Лазаренка — народного депутата»), ні керівник дніпропетровської агрофірми «Зоря». «Ця фірмочка, — веде далі журналіст, — узяла в кредит 11 млн німецьких марок, а повертати, зрозуміло, не повертає. А уряд замість того, щоб погасити заборгованість по пенсіях, наприклад, у Рівненській області, має погашати цей кредит за рахунок бюджетних коштів». Далі повідомляється, що йдеться «про навмисне створювання умов для махінацій з величезними капіталами. Для чого використовуються всі методи: від простого «я нічого не знаю» до звинувачень на адресу уряду і Президента. А трибуна ВР використовується (в кадрі демонструється Михайло Бродський у парламенті) для биття себе в груди: «Я борець за справедливість». «Ось як треба заробляти гроші!», — палає праведним гнівом голос за кадром. У кадрі після Бродського з’являється відеострашилка в стилі ретро: виснажені робітники. І диктор продовжує: «А ми все на фабриках та на заводах»! Звичайно, й у Павла Лазаренка, й у Михайла Бродського є свої вади, які можна й потрібно відкрито й конкретно (!) критикувати. Проте як розцінити те, що в ефірі 1 національного відверто стикаються лобами регіони (Дніпропетровськ і Рівне) і соціальні групи (багаті й бідні)? В ім’я чого? — хочеться запитати режисерів як телевізійних, так і політичних. Чи крім того одного човна, в якому ми всі, в когось є запасні аеродроми? Однак не думаю, що серед цих «когось» є телевізійники, котрі з таким ентузіазмом роблять і свій внесок у розгойдування човна. То чи не прислухатися їм до власного інстинкту самозбереження?
Єдиною світлою плямою на політичному теленебосхилі цього тижня можна назвати нове шоу Віктора Панфілова «Ток-ринг» (УТ-1). Власне, ніякої нової ідеї в ньому немає, і в цьому плані показовим є час запису передачі на тему «Чи вступати Україні в НАТО?»: березень місяць (ефір — 19.09.98 р.). Пам’ятається, тоді в нас на повну силу вирували політичні пристрасті у «5 на 5» на каналі «1+1» і в «Політичному рандеву» на СТБ. Власне, «Ток-ринг» — це і є творчо, талановито зроблений компілянт-симбіоз тих двох пам’ятних проектів — зі своїми мінусами та плюсами. До останніх можна віднести явну пристрасність обговорення теми аудиторією в студії — але без початкової ставки на агресію натовпу. Формат «Ток-рингу» дозволяв учасникам вдуматися в аргументи сторін — рухівця Івана Зайця й комуніста Олега Горячева, — а не керуватися суто суб’єктивними емоціями. Не можна сказати, що вийшла повною мірою дискусія: противники дуже часто висловлювали особисту точку зору як аксіому, не відчуваючи як необхідності її доведення, так і атмосфери пінг-понгу суперечки. Проте ситуацію нерідко вельми вдало втримував ведучий Дмитро Гузов.
А найбільший мінус програми — непрямий ефір! Монтажним передачам такого роду глядачі не довіряють. Тим паче, що в цьому випадку все псувала наявність у програмі явно заангажованих пронатовськими ідеями експертів. Та й критерії оцінок, виставлених експертами учасникам рингу, були абсолютно не ясними. Чи оцінювалися — як, власне, й має бути — рівень аргументації суперників, чи сама по собі проблема відносин України з НАТО (!), із приводу якої вважав за необхідне висловитися практично кожен експерт, а це було, ясна річ, неприпустимимо. Надмірний пафос початку програми — з підняттям прапора й виконанням національного гімну — знов-таки, був не просто поганим смаком, а й дуже провокуючим, із самого початку заідеологізованим спрямуванням дискусії. Можна ще перераховувати нюанси зі знаком «мінус» — як, приміром, явну еклектичність формату програми. І все-таки головним стало інше: тональність передачі була тональністю саме суперечки, а не бійки. Суперечки за правилами, з ведучим, який (за невеликим винятком) ставився до подій як до гри, мозкової атаки — а не агітаційної акції, яка когось має викрити, вивести на чисту воду, загнати в кут тощо. Саме в такій тональності, загалом, в ідеалі слід вести й велику політичну гру на рингу всієї країни. На жаль, мабуть, у тих, хто грає в нас по-крупному, рівень мислення, як і рівень культури — ще не той. Про це говорить і останній телехіт тижня: зустріч Леоніда Кучми з 10-річною сиротою, від якої — розтиражованої — відгонить відвертою вульгарністю. І навряд чи є законним (хоча б морально!) використання дітей із метою політичної реклами.Та й то — що з того, що поняття «політична» в нас інколи поєднується зі словом «еліта»?
№183 25.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
