Вона, така, імідж на морду начепила — і до Зайця. Здай, типу, Заїнько, халабуду свою в оренду, а я потім тобі баксів відстебну неміряно. Заєць, у натурі, дзьоб роззявив і лоханувся конкретно. Здав свій квадрат, покотив на Канари відтягнутися. Взад підгрібає, а Лисиця хату вже тихцем на себе замалювала й сидить, така, типу, все пучком і з понтом тут виросла. Заєць, такий, у кривду і бакланить: «Додому пусти, чи що, коза, блін!» А Лисиця либу відшарила до маківки й тягне: «Ти чьо, лох вухастий, женеш, ваще нюх відірвало? Давай вали звідси на фіг і не виникай, поки в череп не зловив. Моя власність». Заєць, лошара, з горя стерявся й пішов до мусорів сльозу душити.
– Ох, кинули мене, ментики-братіки, продинамили за повною програмою! Виручайте-рятуйте, закону хочу.
Підірвався такий увесь із себе опер-Вовк, пішов закон виконувати. Тицяє свою ксиву в шибку, маузером вимахує, хвіст напружив.
– Ану, Лисице, звільняй приміщення!
А Лисиця висунулася, пальці віялом, і жене:
– Чуєш, мент, не доводь до розбірок — кебета, блін, у тебе броньована чи що? Я не фраєр ганебний — ксиву мені в носа пхати! Іди комарів штурхай.
Вовк хвіст до носа, прикинув: нафіг треба за таку зарплату лихо собі чіпляти? Відв’янув. А Зайцю відкорячку зліпив: тут, мовляв, чисто не наша ментовська справа — за законом усе суворо. Тебе ж не б’ють? Не подобається щось — у суд подавай.
Побіг Заєць до судді Ведмедя. «Який-такий, — кричить, закон є, щоб із хатою кидати?! Хочу позов учинити. Нате вам п’ять штук баксів для підмазки й давайте халупу мою взад по суду».
Узяв Ведмідь бабки, пішов на Лисицю наїжджати згідно з законом.
– Нате вам, Лисице, серйозний папір із реально набитою картиною. Суд вирішив вас виселити.
А Лисиця, типу, позіхає:
– Чуєш, ваше благородіє, не волось. Тобі чого дали за це рішення? П’ять? На ще десять, аби його не виконувати. І не розмножуй мені мізки усілякими дурницями. Ось тобі ще дві штуки за те, що я тебе тут у житті не бачила.
Ведмідь бакси в портфель напхав і Зайцю-терпилі доповідає: «Усе, мовляв, ніштяк, справу свою ви виграли, поздоровляю. А решта, в сенсі, — не наш клопіт».
Пішов Заєць вішатися. Хати немає, бабки здиміли, куди не кинь — кругом облом. Розклад — лише лапи надути. А тут котить повз нього такий правильний пацан Півник — стрижений гребінець у спортивному прикиді. Ум’яв косячка, як Заяць зашморг мостирить, і запитує:
– А ти чьо тут ваще?
– Та от, — каже Заєць... Коротше, доповів обстановку. А Петя йому бадьорика:
– Та не скигли, братан! Я за тебе впряжуся. Перетремо щас тему з нею конкретно, а не врубається, то замочимо цю відморожену — й без базару!
Забив Лисиці стрілку на розбірки. Лисиця приходить у малиновому смокінгу, при «мерсі» й усіх справах.
– Ну чьо, — каже, — треба? Лиха хочеш?
– Чуєш, сестрило, у два горла жереш, — каже Півник. — Пацани ображаються. Поверни братку хату.
– Та ти ваще під ким ходиш, козел? — дивується Лисиця. — Та я чисто братві своїй свисну... Та за мене сам Лев підпишеться! Та я... Та ми!
– Крута, блін, аж башту зносить! — посміхається Півник. — А от підписку від усього Московського зоопарку бачила? А з братанами з Північного Льодовитого хочеш побазарити?
Як почула лисиця про північних відморозків, тут її на зміну і пробило. Згасла конкретно, згорнулась у ганчірочку й без запитань із хати злиняла.
– Живи, братило! — каже Зайцю класний пацан Півник. — Уся комірка твоя буде! Крутися, бабки роби, мене годуй. А я буду твій дах.
І зажили вони, коротше, відтоді, як білі люди.
№183 25.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
