Там малаховський кінопервісток отримав Перший приз за найкращий документальний фільм (паралельно як найкращу ігрову стрічку було нагороджено картину самого Йоса Стеллінга). Нині режисер створює 30-хвилинну документальну стрічку «Пісні про любов».
Це ті пісні, що їх співають на київських вулицях, як каже Ігор, «від кобзаря до латиносів, які виводять «Чом ти не прийшов»... Картина знімається кінокомпанією «ДЕПО», власником якої є сам постановник, за участю Національної кінематики України (колишній Київнаукфільм).
А ще, як повідав Малахов, який безперервно генерує ідеї, він пише ігрові та неігрові сценарії кожні два місяці, а також працює з московською студією ЦСДФ над монтажним проектом «ХХ століття. Близько до серця», зі студією «Дебют» на «Мосфільмі» — над проектом повнометражної ігрової картини зі щасливим кінцем «Загублений» — про молоду людину в сучасному місті, на яку чекає безліч небезпек і яка страждає від амнезії; вже має «кілька сценаріїв для Києва, дуже красивих, зокрема музичного фільму «Вечори на хуторі поблизу Диканьки»; розробив проект з 10 малобюджетних повнометражних стрічок із загальною назвою «Постамнезія» («Після забуття»), що їх мають зафільмувати 10 молодих режисерів; шукає на все це кошти...
А перед тим — шукає розуміння у владних, підприємницьких та благодійних структурах, «що кіно Україні потрібне».
I
№182 24.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
