Директор Всесвітнього банку у справах України та Білорусі Пол Сигельбаум заявив, що обсяги фінансування повністю залежать від України і, в разі досить швидкого здійснення економічних реформ, можуть сягнути $0,8-$1 млрд. на рік. Однак, задля справедливості (бо ж на Заході знають реальну ціну наших «швидких реформ», а також швидкість, із якою ми вміємо «їсти» позики), Пол Сигельбаум тут таки відзначив, що «ні МВФ, ні Всесвітній банк не в змозі виділити кошти в такому обсязі, який необхідний Україні». Отож обіцяна допомога, до речі прив’язана до проектів ВБ (відродження виробництва м’яса в приміській зоні столиці, реформування сільського господарства, вугільної галузі, розвиток малих і середніх підприємств тощо), була чесно охарактеризована П. Сигельбаумом, як «символічні позики», спрямовані на відновлення довіри іноземних інвесторів до програми уряду.
Оператори фондового ринку, дізнавшись про наміри відновити іноземну довіру до уряду, від душі повеселилися. Самі ж бо вони не вельми йому довіряють і, як і Всесвітній банк, вважають, що Україні потрібні не стільки гроші під обіцянку реформувати, скільки реформи, котрі обіцяють зміну ситуації, а значить і припливу капіталів. Те, що кредит МВФ не врятує Україну, ділери втомилися повторювати. Однак усе ж таки сподіваються, що наданий цим кредитом по-справжньому останній шанс уряд нарешті використає і втримає курс гривні, не допустить розгортання кризи за російською схемою. Сьогодні ж, як заявив начальник департаменту досліджень компанії Wood & Company Іван Компан агентству Інтерфакс-Україна, «для всіх компаній починаються часи великих потрясінь, ринок тримався на нерезидентах — вони пішли й ринку майже немає».
