НА «1 + 1» І ПЕРШОКЛАСНИКИ «ПРОСУНУТІ»
Ольга Герасим’юк і Людмила Добровольська належать сьогодні до тих небагатьох,
кого турбує шкільна проблема.
Син Ольги Герасим’юк цього року завершує своє навчання. 11 клас — це
вам не жарти. Переймаючи незвичайну вдачу своєї мами, останній рік «солодкого
життя» він проведе в дуже незвичайній школі. Це державна школа, де навчаються
діти далеко не стандартні. Ті, приміром, які півжиття проводять за кордоном
на гастролях і, відтак, не мають змоги навчатися стаціонарно. Чи особистості,
котрі абсолютно не переносять традиційну систему шкільного навчання, конфліктують
із наставниками. Грубо кажучи, «неправильні діти», складні. І плюс діти,
які через тяжкі хвороби не можуть регулярно відвідувати школу. Проте в
неординарній школі все повинно бути «не таким». І єдина в Києві, а можливо,
навіть в Україні, не купаючись у променях слави і не маючи державної підтримки,
вона відчинить свої двері 1 жовтня. Причина тому — «доробляння» недавно
отриманого приміщення. Тим часом, система тамтешньої освіти дозволяє вчителям
зосереджуватися на формуванні повноцінної гармонійної особистості. За словами
Ольги Герасим’юк, працюють тут цілком унікальні люди, ентузіасти, котрі
не вітають сьогоднішній формалізм і гонитву за «школою ідеального зразка».
Можливо навіть, незабаром гострий погляд Ольги впаде в черговій «Версії»
на цей навчальний заклад, який, на її думку, крім бажання вчитися розкриває
приховані таланти школярів. А поки що Ольга з сином працюють над збиранням
інформації для майбутніх проектів.
У дочки Людмили Добровольської, котра починає важкий шкільний шлях на
новому місці в Києві (після Одеси), усе складається просто і сприятливо.
Вона пішла в перший клас 48-ї київської гімназії, відомої в народі як дуже
престижна школа, де навчається багато «теледітей» (паростків телевізійників).
Попри те, що на попередню співбесіду мама з дочкою трішки спізнилися, дівчинку
відразу й охоче зарахували в школу. Плюс до всього розв’язали для Людмили
проблему робочого графіка. Група подовженого дня, популярна за радянських
часів, і сьогодні виручає зайнятих під саму зав’язку батьків, й особливо
рада допомогти телевізійним зіркам. Вибором традиційних шкільних атрибутів
— форми чи зошитів — Людмила Добровольська також була не вельми заклопотана.
З першим допомогла школа, яка має власне кравецьке ательє, де модельні
дизайнери навіть розробили емблему навчального закладу — гордість і радість
будь-якого першоклашка. А стосовно письмового приладдя, то вибирати зошити,
ручки та обкладинки Людмила доручила своїй дитині самостійно. Це підтвердило,
що смак у чада бездоганний. Принаймні, зошити з ідолами сучасності — Леонардо
ді Капріо чи «Спайс Гьолз» — дівчинка відкинула остаточно й безповоротно.
Свідомість молодого покоління виявилася в тому, що донька Людмили Добровольської
запропонувала (майже свідомо) мамі підтримати вітчизняного виробника, купивши
зошити однієї з українських фабрик з урочистим написом «1 Вересня!».
Утім, на «1 + 1» знайшовся ще одна небайдужа до школи чоловік. Ігор
Моляр заявив, ніби він сам у душі — першокласник. А розвинув тему так:
«Що далі в життя, то більше спогадів про школу. Батьки, квіти, ягня на
заклання в коричневому шкільному костюмчику — пасторальна ідилія.
Перший раз у перший клас дуже кортіло поїхати на шестисотому «Мерседесі»,
проте 1974-го ні у Прилуках, де я пішов в школу, ні на заводі «Мерседес»
у Штутгарті їх ще не випускали. Сумно.
Зі шкільних витівок пам’ятаю, як на уроці праці, замість вирізування
ромбиків і трикутників із картону, я відрізав косицю дівчинці, котра сиділа
переді мною. Було дуже весело, принаймні, мені. Час розплати настав пізніше,
але з’ясувки відбувалися рівнем вище. Відзначу, тієї пори в усіх «дах»
був один — батьки. Саме вони і провели історичну зустріч на тему мого виховання
й морального вигляду. Подолав.
Дуже хотів стати Жовтенятком, однак у школі, як і в армії: спочатку
«дух», а тоді вже Жовтенятко, Піонер і Комсомолець.
Хоча найголовніше в школі — це зрозуміти, що закінчивши її, ти, власне,
тільки починаєш навчатися. «З 1 вересня, малята!»
МАРИНА СОРОКА: «КУДИ ПІТИ: З СИНОЧКОМ У ПЕРШИЙ КЛАС ЧИ НА СЕСІЮ
ВЕРХОВНОЇ РАДИ?»
Знаючи нездоланний потяг парламентського кореспондента «Інтера» Марини
Сороки до роботи, чимало її колег були упевнені, що навіть «перший раз
у перший клас» її сину Максимкові доведеться йти з татом, оскільки в День
знань відкривається і сесія Верховної Ради України.
— Ні, я обов’язково поведу дитину до школи! — сказала Марина. — Щоправда,
її упевненість була, окрім усього іншого, продиктована ще і тим, що парламентська
сесія відкривається о... 16.00. Загалом, мама-журналіст на роботу встигала,
а дитині до її зайнятості не звикати. Парламентарії — люди грунтовні, засідання
люблять тривалі. Ось і вийшло, що не потрапила Марина на новорічне свято
в дитсадку. Це було б іще не так жахливо, але й на свято 8 Березня, де
дітлахи поздоровляли своїх мам, вона також не встигла. Максим зустрів цю
прикрість з гідністю. Він не плакав і не капризував, а зовсім по-дорослому
сказав: «Мама, я на тебе так сподівався, а ти мене так підвела!». Як-то
кажуть, слова «не хлопчика, а мужа».
Що до школи, у Марини і Максимка багато спільного і цікавого. Сама Марина
пішла до школи 1973 року, а син — через 25 років. Першу вчительку Марини
звали Людмила Іванівна, і так само звуть учительку Максимка. Сама Марина
вважає, що це знак. І школа у Максима дуже хороша, з вивченням двох іноземних
мов: англійської та італійської. Все канцелярське приладдя Марина купила
дитині, що називається, без прибамбасів, оскільки вважає, що на уроках
треба слухати вчительку, а не розглядати картинки на обкладинках зошитів.
