З восьми станцій попередження про ракетний напад, котрі забезпечують ефективне функціонування російських ядерних сил, після розпаду СРСР у Росії залишилося тільки три. За використання українських станцій Москва пообіцяла Києву компенсувати всі витрати разом з оплатою роботи персоналу. За офіційними даними, заборгованість росіян нині становить 4 мільйони доларів, хоча таку ж суму Міноборони України називало ще 1996 року. Це при тому, що Латвії Москва за Скрунду платила по $5 млн. щороку. Однак призупиняти роботу Мукачевської та Севастопольської станцій Україна не збирається, і нині наші військові тішать себе надією, що Москва розрахується з ними запасними частинами до озброєння військ ППО, що виробляється в Росії.
Утім, де-юре в Києва вже немає жодного шансу наслідувати рішучість Латвії. Як пояснили в Міністерстві закордонних справ, Україна від кінця минулого року вважається правонаступницею (разом із Росією, Білорусcю та Казахстаном) у виконанні зобов’язань Радянського Союзу за Договором про протиракетну оборону, що його уклали Москва та Вашингтон ще 1973 року. Певним чином це означає непорушність отих двох об’єктів під Мукачевом та Севастополем. (Щоправда, меморандум щодо правонаступництва ще не набув чинності). Проте якщо Латвія не побажала бути правонаступницею військових зобов’язань СРСР, що, втім, не дивно, то чому так не вчинила Україна? Наші дипломати стверджують, що це було зроблено з огляду на перспективу, оскільки й надалі США та Росія вестимуть переговори щодо контролю за подальшим розвитком систем протиракетних озброєнь, а Київ не хотів би залишатись осторонь. З одного боку, щоб впливати на переговори зсередини. З другого, якщо врешті-решт дійде черга до створення транснаціональних систем протиракетної оборони для захисту від нестабільних режимів, то Київ хотів би відвоювати ласий шматок для національного ВПК. Але поки Київ розраховує на виграш у майбутньому, Москва виграє вже нині, якщо, звісно, не згадувати про маленьку і принципову Латвію.
