У ЯКОМУ СТОЛІТТІ МИ ЖИВЕМО?
Комплекс споруд Видубицького монастиря був переданий Інститутові археології
постановою Бюро Президії АН України 1973 року, причому тоді на Інститут
було покладено завдання реставрувати споруди монастиря. На ці роботи Інститут
витрачав 120 — 200 тис. крб. щорічно. З 1973 року Інститут виконав повний
благоустрій території, поміняв дахи на всіх спорудах, окрім Георгіївського
собору, зроблено нову позолоту куполів та зірок на бані Трапезної церкви.
Наші спеціалісти повністю реставрували розписи Трапезної та Михайлівської
церков (окрім живопису XI ст. в останній).
Кілька років тому на прохання Київського патріархату Інститут звільнив
приміщення Михайлівської церкви, і там почали відправляти богослужіння.
Церква користувалась цим храмом протягом 7-ми років, не сплачуючи Інституту
ні орендної плати, ні платні за електроенергію, за теплопостачання. Згодом
Інститут віддав монастирю ще кілька приміщень під келії.
А торік постановою Кабінету Міністрів України ми повинні були безкоштовно
передати Видубицькому монастирю всі приміщення. Підкреслю той факт, що
в цій постанові не сказано жодного слова про те, куди має подітись Інститут
археології, де він продовжуватиме наукові дослідження. Доречно зазначити
що ми зовсім не трималися за приміщення монастиря, мало пристосовані для
наукової роботи. Вони темні, вогкі, тому ми з радістю залишили б їх, якби
одержали інші. У цій драматичній ситуації, коли нас фактично виселяли на
вулицю, директор Інституту археології, академік, нині депутат Верховної
Ради Петро Толочко домовився з директором Інституту гідробіології НАНУ
про оренду частини приміщень Інституту гідробіології; 1997 року Інститут
переїхав на Оболонь. Та в новому приміщенні загальні площі були в декілька
разів менші, ніж монастирські. Тут із великими труднощами ледве розмістилися
співробітники, бібліотека, архів.
Із цієї причини ми були вимушені залишити на території монастиря (в
Георгіївській та Трапезній церквах, у дзвіниці) всі фонди археологічних
матеріалів Інституту, що мають величезну історичну, культурну та матеріальну
цінність. Фактично це науковий доробок Інституту археології за кілька десятиліть.
Ми неодноразово звертались до ігумена Севастяна з проханням залишити
на деякий час наші фонди в будівлях монастиря, — поки не збудуємо спеціально
обладнані під колекції приміщення. Зрештою, була досягнута домовленість
про тимчасове переміщення фондів із храмів до іншого корпусу монастиря,
при чому Інститут виклав свої вимоги щодо обладнання приміщення (стелажі,
сигналізація). Перенесення колекцій мало обов’язково виконуватися за присутності
та за доглядом наукових працівників Інституту.
Керівництво монастиря, однак, вирішило, що наші умови безпідставні й
необов’язкові. І 20 липня, у день святкування Іллі-пророка, ігумен Севастян
підбурив парафіян на протиправний акт. Посилаючись на Постанову Кабінету
Міністрів, він зламав замки до фондосховища Георгіївського собору і за
допомогою парафіян переніс 266 (!) наших колекцій в інше місце. А 266 колекцій
— це від 5 до 15 ящиків у кожній колекції, а в кожному ящику може бути
кілька десятків археологічних знахідок. Варварське самочинне перенесення
наукових матеріалів тривало два дні, без будь-якого узгодження з Інститутом,
а також за відсутності його представників. У результаті, більшість наших
колекцій вийшли з наукового обігу мінімум на 2—3 роки. А це — археологічні
матеріали з історії древніх слов’ян, Київської Русі та середньовіччя, унікальні
антропологічні колекції. У це важко повірити, але члени комісії Інституту,
які розслідували справу, збирали на території монастиря порозкидані археологічні
матеріали (!). Скільки «сувенірів» осіло в кишенях активістів-носіїв —
невідомо. Масштаби втрат можна буде оцінити тільки після повної інвентаризації.
Цю роботу повинна виконувати міжвідомча комісія, складена з представників
Інституту археології, монастиря, Міністерства культури, музеїв. До речі,
хто буде оплачувати роботу комісії на протязі кількох років?
Треба ще звернути увагу на те, що приміщення, де зберігалися фонди,
офіційно монастирю не були передані й перебувають на балансі Інституту
археології. Попри це, нині в Георгіївському соборі повним ходом іде ремонт.
Викинуто на вулицю стелажі, де зберігалися колекції, кудись зникли світильники,
меблі, лінолеум. Одначе керівництво монастиря робить вигляд, що нічого
не трапилось і що ченці зробили нам велику «послугу». Це вже не перший
факт вандалізму. Раніше було зламано господарський будинок, в якому зберігались
інститутські матеріали. Тепер вони безслідно зникли.
Інститут археології кваліфікує поведінку керівництва Видубицького монастиря
як злам та пограбування й готує відповідні матеріали для передачі до прокуратури
з метою порушення кримінальної справи.
Дмитро НЕДОПАКО, заступник директора Інституту археології НАН України
ПЕРЕОБРАЖЕННЯ ГЕОРГІЇВСЬКОГО СОБОРУ ВИДУБИЦЬКОГО МОНАСТИРЯ
19 серпня цього року відбулося перше урочисте богослужіння у звільненому
Георгіївському соборі Видубицького монастиря. Багато людей прийшло сюди,
вперше з 1936 року, святити яблука й груші. Горять свічки, прекрасно співає
церковний хор, не віриться, що ще 31 липня цього року цей надзвичайно красивий
і величний собор знаходився затвореним від прихожан на замок, а всередині
собору у безпорядку зберігалися археологічні фонди, тобто кам’яні ідоли,
кістки й черепи людей, рештки битого посуду та інше.
Керівництво Інституту археології НАН України, довго ігнорувало Розпорядження
Кабінету Міністрів № 184-р від 4 квітня 1997 р. «Про передачу Видубицькому
чоловічому монастирю Київської єпархії Української православної церкви
Київського Патріархату в безоплатне користування всього комплексу будівель
і споруд колишнього Видубицького монастиря», за яким Інститут археології
повинен був вивільнити приміщення Видубицького монастиря, ще до 1 січня
1998 р. Багато разів намісник Видубицького чоловічого монастиря ігумен
Севастіан звертався до керівництва Інституту археології з проханням вирішити
цю проблему по-дружньому. Однак час ішов, а керівництво Інституту археології
ухилялось від вирішення цієї проблеми. Споруда Георгіївського собору потребувала
термінового ремонту і, за висновком експерта, повинна була невідкладно
вивільнена. І тому, що керівництво Інституту археології, як правило відсутнє
— директор Інституту археології Толочко завжди у Верховній Раді, його замісник
— на розкопках, а представника Інституту археології у Видубицькому монастирі
ченці не знайшли, 1 серпня, у присутності поважних представників незаінтересованих
організацій, зокрема: Повноважного посла Канади в Україні, Голови фундації
духовного єднання п. Кравця, юристів пп. Бровкова та Тарковського, а також
великої кількості представників громадськості, Георгіївський собор відімкнули,
склали відповідний Акт. Речі Інституту археології були обережно перенесені
до Братського корпуса в повній схоронності, кімнати з речами Інституту
археології закрили й опечатали, що забезпечило повну схоронність речам.
Дії монастиря здійснені у відповідності до 421 статті Цивільного кодексу
та Статуту монастиря, з посиланням на Розпорядження Кабінету Міністрів
України, № 184-р.
То будемо надіятись, що кияни та гості столиці зможуть у близькому майбутньому
відвідати й інші споруди Видубицького монастиря, які незаконно утримує
Інститут археології: Трапезну XVIII ст. Будемо надіятися, до Інститут археології
НАН України виконає таки Розпорядження Кабінету Міністрів України і перестане
ущемлювати законні права й інтереси ченців на здійснення релігійних обрядів
і повноцінного співіснування у Видубицькому чоловічому монастирі.
Володимир ШІСТКА, юрисконсульт Видубицького монастиря (Збережено
правопис автора)