Самим методом показу «Жандарма» «Студія «1+1» зробила з, по суті, окремих
кінофільмів, об’єднаних фігурами головних героїв, подібність серіалу. Зручно:
привченому до певної форми телевидовищ глядачеві простіше сприймати те,
що показується в звичному режимі. Що, можливо, й не дуже приємно усвідомлювати
як принцип — з оглядкою й на незахищеність глядача в його приручуваності,
й на зміст і суть того, до чого таким чином можна приручити. Втім, у цьому
випадку це навіть логічне і зрозуміле: фільми демонструються за хронологією
їхнього створення. І при цьому, якщо через «серіальний» вигляд автоматично
виникає порівняння «Жандарма» з протікаючими поряд і паралельно серіалами,
то перший, між іншим, виграє. По-перше, він не дає рецептів життя, не розліновує
свідомість зразками поведінок (на що, як не сумно, хибують нинішні серіали,
що йдуть у нас). І тому для комедії — не найгірша якість. Потім — виникає
ефект «забутого». Й справді: не часто ми дивимося по ТБ французьке кіно
взагалі й французькі кінокомедії минулих років — зокрема. Що, до речi,
й рятує «Жандармів» від жорсткої критики.
Кажуть, на фронті, йдучи від реальності, люблять досхочу сміятися над
жартами й анекдотами. І така велика ця необхідність, що останні можуть
бути й не дуже смішними. Зараз, між іншим, не так уже багато комедійних
фільмів показують. Можливо, глядачеві час поводитись, як на війні?
