Верховна Рада зробила все від неї залежне, аби в уряду не було приводу для смутку. Позавчора депутати без особливих проблем ухвалили за основу Постанову «Про основні напрямки бюджетної політики на 1999 рік» (Бюджетну резолюцію), а сьогодні планують затвердити й остаточний її варіант.
Не обійшлися, звичайно, без легкого диспуту на теми недостатньої обгрунтованості бюджетних показників, необхідності міняти взаємовідносини між центральним і місцевими бюджетами, нереалістичності доходів і витрат, що закладаються, та інших вічних тем. Але, зрештою, прийняли саме такий декларативний документ, який зобов’язує уряд у найменшій мірі.
Вийшла чудова суміш із благих побажань і нездійсненних декларацій, як, наприклад, у перших рядках вимогу збільшити частку соціальних виплат у бюджеті до розміру, достатнього для повного фінансування соціальних програм. І виборцеві приємно, і ні до чого не зобов’язує, бо не уточнюється, яким чином цього досягти. Не меншим ідеалізмом страждає і побажання примусити нарешті окремих юридичних осіб повернути бюджету ті гроші, які було виплачено державою у вигляді погашення кредитів, узятих приватними структурами під державні гарантії. Сума дійсно могла б бути значною і не зайвою для держбюджету. Але як її витребувати? Деяких юридичних осіб вже немає, деякі далеко, а є й такі, що вже домовляються про нові кредити від імені держави і під її гарантії. Тож реальність така, що вказані суми можуть тільки зростати, але, на жаль, не повертатися.
Особливої уваги удостоївся у Бюджетній резолюції Державний матеріальний резерв. Знайдеться мало таких же загадкових рядків в українському державному бюджеті, як фінансування закупівлі в держрезерв. По суті, це і є сьогодні ті колись оспівані засіки батьківщини, в яких матерія має властивість нез’ясовно з’являтися, зникати і міняти свою природу. Не дивно, що депутати висловили бажання проконтролювати цей процес і суворо вказали на необхідність ввести мораторій на надання асигнувань для поповнення Державного матеріального резерву. Цей захід здатний скоротити неконтрольовані витрати із бюджету, але уряд швидше за все виступатиме проти такого мораторію. Надто вже спокуслива справа для держчиновників роздавати держзамовлення і продавати держрезерви, наприклад, газ взимку.
Не вникаючи в подальші подробиці резолюції, відзначимо, що парламент у міру сил забезпечив уряд цінними порадами із збільшення доходів і скорочення витрат бюджету. При цьому він майже самоусунувся від розробки бюджетної політики як такої. Парламент не лише не став нав’язувати уряду принципи формування бюджету, але миролюбні депутатські маси взагалі з ентузіазмом сприйняли ідею навіть не встановлювати уряду максимального розміру дефіциту бюджету. Зрозуміло, що вчинили так не через крайню довіру до уряду, а лише аби уникнути конфлікту з лівою частиною парламенту, яка вимагає збільшення дефіциту бюджету заради фінансування соціальних програм. Не до часу такі суперечки напередодні приїзду віце-президента США Альберта Гора і місії МВФ. Тут як ніколи важливо продемонструвати вміння виконавчої влади відстоювати свою точку зору в «червоному» парламенті. Сподіватимемося, що така демонстрація допоможе нашим чиновникам отримати кредит розширеного фінансування EFF.
Але найбільшим «хітом сезону», безумовно, стала заява Голови Верховної Ради Олександра Ткаченка про можливість надання права виконавчій владі самостійно, без затвердження парламентом, коригувати бюджет на поточний рік. При такому повороті подій в уряду навіть не буде необхідності демонструвати лояльність до парламенту. Адже затверджувати бюджет є сенс тільки тоді, коли є можливість перевірити його виконання. Непередбачувані витрати уряду завжди обурювали спокій законодавців. Тому з 1995 року український парламент не зміг жодного разу затвердити виконання державного бюджету, хоч це і потрібно законодавством про бюджетну систему. Бюджет 1998 року, мабуть, не стане винятком. Але якщо уряд зможе самостійно секвестувати бюджет, то він зможе ні в чому собі не відмовляти, незважаючи на претензії парламенту.
Загалом, уряду поки що дали вільну — нехай, мовляв, спочатку натворить чого-небудь: напише бюджет на наступний рік на свій страх і ризик, секвестує бюджет поточного року, повиконує прийняті Президентом укази. А вже з осені парламент почне з усім цим розбиратися. Якщо, звичайно, з’явиться натхнення.
