П’ятдесятирічний віце-президент США Альберт
Гор належить до покоління «буму народжуваності», яке з’явилося на світ
після Другої світової війни й зійшло на політичний Олімп Америки на початку
90-х. 1992-го демократ Білл Клінтон переміг на президентських виборах ветерана
Другої світової республіканця Джорджа Буша. Напарником колишнього губернатора
з Арканзасу став колишній сенатор від штату Теннессі Гор. Цей політичний
дует домігся блискучого успіху і на президентських виборах 1996 року.
Гор, як і Клінтон, родом — із Півдня, однак вони дуже відрізняються
за темпераментом і за політичними манерами. У той час як Клінтон чистої
води популіст, Гор тримається на публіці досить стримано. Це аж ніяк не
заважає йому у спілкуванні з журналістами чи з будь-якою інтелектуальною
аудиторією, приваблюючи її швидким розумом, обізнаністю на експертному
рівні. «Коли Гор хоче, його скутість поступається справжній чарівності,
хоч і тоді вона старанно розрахована», — відзначають кореспонденти часопису
«Тайм» Ерік Пулі та Карен Тьюмалті. — Вважають, що Гор носить дерев’яну
маску на публіці і знімає її під час особистого спілкування, тоді він стає
дотепним, тямущим, іронічним». Саме таким побачили його цього року, у переддень
Дня незалежності, на телевізійних екранах мільйони американців: Гор інструктував
їх, як краще користуватися проcто неба грилем. Віце-президент, якого вважають
найвірогіднішим кандидатом від Демократичної партії на президентських виборах
у США 2000-го року, поповнює свій політичний арсенал популістськими методами.
КУДИ ВЕДЕ ШЛЯХ ІЗ ТЕННЕССІ
На противагу президенту Клінтону, який є простолюдцем і досяг всього
самотужки, Гор походить з елітарної родини. Він веде свій родовід від учасника
війни за незалежність США, який отримав земельний наділ у штаті Теннессі.
Батько віце-президента США — Альберт Гор-старший — відомий законодавець:
понад три десятиліття поспіль він представляв південний штат у Конгресі,
спочатку у палаті представників, а потім — у сенаті. Його політичне довголіття
пояснюють тим, що він обстоював права «маленької людини» і, за власним
визнанням, дотримувався у житті філософії здорового глузду. Згодом Альберт
Гор-старший став директором і віце-президентом «Оксідентал петролеум компані».
Його дружина Полін активно займалася політикою, юриспруденцією, працювала
в ООН.Альберт Гор, як бачимо, мав гарний старт у житті, та не менш важливими
чинниками його майбутніх успіхів були вольовий характер і виняткові здібності.
«У мене завжди було два різних життя, — говорив він у одному з інтерв’ю.
— Мої батьки мали два будинки — у Вашингтоні й Теннессі. Я відвідував державну
школу в Картиджі, Теннессі, та школу Сент-Олбенса у Вашингтоні. Я — такий,
яким виріс на фермі. Я знаю фермерське життя, я — фермер за вдачею, та
щасливий, що мої батьки дали мені гарну освіту».Наближеність до природи
у поєднанні з перевагами міського життя сприяла гармонійному фізичному
й духовному розвитку Гора, формуванню його натури.У Вашингтоні Гор користувався
принадами столичного життя: відвідував найкращу в світі бібліотеку Конгресу,
музеї та культурні центри. Освіту, здобуту в сільській школі, він розширив
за рахунок навчання в елітарній школі у Вашингтоні. Тут він захопився малюванням,
червоним письменством, сільським господарством, політикою. І це ще не весь
світ його уподобань. Каноник Чарлз Мартін так згадує про навчання Гора
у школі Сент-Олбенса: «Лівою рукою він робив уроки, залишаючись кращим
учнем, а ще грав у футбол, баскетбол, бейсбол як капітан шкільних команд.
Більше того, він був членом церковної ради, людиною морально досконалою».Юність
закінчилася для Гора 1965 року водночас із закінченням школи, того дня,
як він прийшов на випускний вечір. Як справжній американець, на гроші,
отримані в дарунок від батьків, і на частину заощаджених коштів він придбав
«Понтіак» яскраво- червоного кольору. На випускному вечорі 17-річний Альберт
зустрівся з чарівною енергійною блондинкою, яка «назавжди змінить його
життя». Її повне ім’я Мері Елізабет Ейчесон, але з дитинства її називали
Тіппер. Весілля нерозлучної пари відбулося у травні 1970 року у Вашингтонському
кафедральному соборі.
ПІСЛЯ МЕДОВОГО МІСЯЦЯ — В’ЄТНАМ
Перед цим, відразу після школи Гор, отримавши національну стипендію
за успіхи в навчанні, став студентом найпрестижнішого в США Гарвадського
університету. Коло його інтересів розширилось, він захопився світовими
проблемами. Вже тоді його непокоїть глобальне потепління клімату, про яке
натоді майже ніхто не чув.Коли Гор залишив стіни університету, війна у
В’єтнамі ще лютувала і перед ним постав моральний вибір. «На той час я
не був цілком упевнений у тому, що моє рішення піти в армію було правильним,
але зараз розумію, що це так», — заявив згодом Гор. Він характеризує своє
тодішнє рішення — йти чи не йти на військову службу — як моральну боротьбу
між відразою до війни, яку відчував так само, як батько, і почуттям обов’язку.
Гор пішов на вербувальний пункт і його відрядили військовим кореспондентом
у Форт-Раккер, розташований у штаті Алабама. Він поїхав туди разом із Тіппер
одразу після медового місяця, і разом із нею вів спартанський за американськими
мірками спосіб життя.Доля армійського журналіста закидала його у В’єтнам,
де він носив повну бойову викладку «джі-ай», починаючи від автоматичної
гвинтівки «Ем-16», і був очевидцем військових операцій. Гор на власні очі
бачив те, як військові операції американської армії часто перетворювалися
на каральні акції. Як у мислячої людини у нього викликало відразу те, що
Сполучені Штати ганьблять себе «замість того, аби використовувати цивілізовані
методи вирішення проблем».Завершивши 1971 року військову службу, Гор стає
репортером нешвільської газети «Теннессіен», де раніше друкував свої військові
репортажі. Гор поринув у газетну роботу, висвітлюючи місцеві новини: паради,
музичні вистави, конкурси «хто з’їсть більше гамбургерів» та нічні поліцейські
патрулі. Завідувач фотовідділом газети згадує, як разом із Гором вони піймали
на гарячому політика-шахрая, коли той брав хабара. Однак судовий процес
закінчився безрезультатно. Це спонукало Гора вступити на факультет права
університету Вандербільта, де раніше він учився в аспірантурі теологічного
факультету, а згодом кинути професію журналіста й почати політичну кар’єру.
З ДОСВІДУ, КОРИСНОГО ДЛЯ УКРАЇНСЬКИХ ЗАКОНОДАВЦІ
В1976 року Гор висунув свою кандидатуру до палати представників. Йому
необхідно було взяти гору над вісьмома суперниками від Демократичної партії,
і він швидко вирвався у лідери гонки завдяки тому, що його ім’я пізнавали
й пов’язували з іменем його батька. Так у 28-річному віці Альберт Гор-молодший
став конгресменом на платформі підвищення податків на багатіїв, збільшення
робочих місць і зменшення витрат на оборону.Тижневий графік Гора-законодавця
зазвичай включав напружену роботу в Капітолії з понеділка до п’ятниці,
потому він летів до штату Теннессі, де постійно зустрічався із виборцями
свого округу. Типова зустріч тривала близько години. Однак до кожної з
них він ретельно готувався, звіряючи прізвища виборців, які ймовірно будуть
присутні, проблеми, які можуть виникнути, дістаючи допоміжну інформацію.
Ці зустрічі відбувалися у притаманній Гору серйозній манері. Спочатку він
надавав можливість виборцям запитувати, потім починався діалог. Гор розповідав,
чим займається конгрес і як відобразиться його діяльність саме на них,
мешканцях Теннессі. Протягом восьмирічної діяльності як конгресмен він
провів 1600 зустрічей із виборцями — більше, ніж будь-який інший член палати
представників за всю історію — і був присутній на 95 відсотках її засідань.
Водночас встигав регулярно грати у баскетбол у спортивній команді палати
представників.1984 року Гор домігся перемоги на виборах у сенат і посів
на лаві законодавців те саме місце, яке займали до нього сенатори Ричард
Ніксон і Джон Кеннеді.
1990 року Альберта Гора-молодшого тріумфально переобрано сенатором.
Його колеги незмінно відгукуються про нього як про розумну, сповнену почуття
гідності, чемну та працелюбну людину. Завдяки методам розслідування, які
розробив колишній репортер і вихованець факультету права університету Вандербільта
він посідав чільне місце серед законодавців на Капітолійському пагорбі.
Гор приділяє особливу увагу проблемам біомедицини. Очолюваний ним підкомітет
з розслідування та спостереження комітету з питань науки, космосу й технічної
палати представників проводив також розслідування з генної інженерії, махінацій
у медицині, технології суперкомп’ютерів, роботроніки та інших наукових
проблем. Сенатор Гор виявляв турботу про стан здоров’я та добробут дітей
із малозабезпечених родин. Коли йому стало відомо, що «Амерікен гоум компані»
виробляє продукти, в яких відсутні важливі поживні речовини, він провів
ретельне розслідування і внаслідок цього компанія змушена була вилучити
з продажу значну частину своєї продукції. Він став співавтором схваленого
1980 року закону, мета якого — захистити здоров’я молодого покоління Америки
від свавілля монополій. За наполяганням Гора було проведено ще одне важливе
розслідування — щодо проникнення організованої злочинності у таку сферу,
як бізнес на токсичних промислових відходах, ухвалено федеральний закон
і розроблено програму очистки отруйних звалищ на всій території США.
Інша сфера діяльності сенатора — високі технології. Наслідком його успішної
12-річної діяльності стало створення нової загальнонаціональної системи
інформації, що зв’язує найпотужніші комп’ютерні центри Америки з шкільними
та дослідницькими закладами.
Гор був членом постійного спеціального комітету з розвідки палати представників
конгресу США. У сфері зовнішньої політики він став одним із провідних у
сенаті експертів з ядерної проблеми. Дійшовши висновку, що перший ядерний
удар може призвести до катастрофи, висунув всеосяжний план скорочення ядерних
озброєнь для відведення смертельної загрози.
ТРАГЕДІЯ І МРІЯ, ЯКА МОЖЕ СПРАВДИТИСЯ
1988 року 39-річний Гор зробив спробу стати наймолодшим президентом
в історії США. Однак вибув з гонки на першому етапі: демократи віддають
перевагу Дукакісу, який програв президентські вибори республіканцю Бушу.
Невдовзі після цього Гора спіткало найбільше в житті лихо. У квітні
1989 року разом із дружиною і 6-річним сином Альбертом-третім у радісному
настрої він виходив зі стадіону «Меморіел» у Балтіморі. Їх улюблена бостонська
команда «Ред сокс» щойно перемогла балтіморський «Оріолз». Однак хлопчик
несподівано потрапив під машину, яка рушила з розташованої поблизу стоянки.
Маленького Ала вдарило, підкинуло на дев’ять метрів у повітря, а потім
іще шість метрів волочило по землі. Батько підняв непритомного, скаліченого
сина на руки й молився. Його врятували завдяки високому рівню американської
медицини та турботі батьків. Багато місяців поспіль він лежав у лікарні
Джонcа Гопкінса у Балтиморі, повільно видужуючи після складних хірургічних
операцій. Батько з матір’ю постійно чергували біля його ліжка.
Замислившися над сенсом життя, Гор почав писати книгу «Земля на терезах.
Екологія і Дух людини», що стала наслідком його подорожей у місця найспустошливих
екологічних катастроф у світі та роздумів над тим, що чекає на нас у ХХI
столітті. Найсерйознішою загрозою, з якою будь-коли зіштовхувалося людство,
автор вважає глобальне потепління Землі, що може призвести до катастрофічних
наслідків. Виснажуючи ресурси, ми, згідно з прогнозом Гора, позбавляємо
наших онуків можливості мати рівень життя, котрий певною мірою наближався
б до сучасного (йдеться про проблему цивілізованого світу, до якого ми
поки що не належимо). Гор переконаний: людство повинно зробити порятунок
довкілля головним принципом цивілізації.
УКРАЇНА — США: ЯКИМИ БУДУТЬ ВІДНОСИНИ?
Для американців Україна на восьмому році незалежності лишається terrа
incognita. За визнанням президента громадської організації «Американські
друзі України» Ричарда Мерфі, «більшість американців, включаючи високоосвічених,
знають про Україну дуже мало». У цьому мені з гіркотою довелося пересвідчитися
під час багаторічного перебування у Сполучених Штатах. Українською справою,
не рахуючи української громади, цікавиться в Америці професура та студенти-славісти,
експерти «мозкових центрів», які вивчають проблеми Східної Європи та нових
незалежних держав на терені колишнього СРСР. Однак для офіційного Вашингтона
Україна поступово стає певним чинником активної політики, яку він традиційно
проводить у Європі.
Політичний тон американо-українським відносинам великою мірою завдає
нині та, ймовірно, завдаватиме у майбутньому Альберт Гор. Він — співголова
Українсько-американської міждержавної комісії з американського боку, і
крім того має звичку глибоко вникати у будь-яку проблему, котрою займається.
Та як би прихильно не ставився Гор до України, він не в змозі позбавити
її іміджу корумпованої держави, порухом руки спрямувати сюди потік приватних
американських капіталів. Заокеанських бізнесменів відлякують проблеми,
які виникають під час здійснення інвестиційних та економічних проектів.
У книзі «Земля на терезах. Екологія й Дух людини» Гор відносить Україну
до тих держав, де відбулися найжахливіші світові екологічні катастрофи.
Він згадує не лише Чорнобиль, а й те, що на початку 90-х у нас викидалося
в атмосферу у вісім разів більше брудних часток, ніж з усієї території
США. На противагу полохливим європейським фінансистам Гор їде в Чорнобиль.
Цікаво, чи це стане розділом його нової книжки з екологічних проблем, а
чи він пройметься планетарними масштабами ядерної катастрофи й кине на
шальки терезів свій особистий авторитет, аби допомогти Україні виплутатися
з біди?
Аркадій СИДОРУК — журналіст-міжнародник, політолог
і перекладач. Володіє основними європейськими мовами. Закінчив факультет
журналістики та історичний факультет Київського університету ім. Тараса
Шевченка. У 1979-80 роках — перший власний кореспондент РАТАУ при ООН.
У 1980-88 роках — кореспондент ТАРС у Нью-Йорку. У 1992-96 роках — кореспондент
ІТАР-ТАРС у Вашингтоні. У 1997-98 роках — редактор англомовного видання
МЗС України «Politics and the Times».
