Минулого тижня було помічено перші ознаки того, що Президент зі своїм урядом волею-неволею почали усвідомлювати неминучість ринкових реформ у реальному секторі економіки. Доказом тому є серія підписаних і планованих до підписання указів.
Ось їх неповний перелік. Президентським указом від 7 липня створено Національне агентство України з питань управління державними корпоративними правами. У цьому указі надихає не лише його зміст, а й кадрове супроводження. Головою Національного агентства призначено Олега Таранова, котрий очолював організаційний комітет з питань проведення в Києві щорічних зборів Європейського банку реконструкції та розвитку.
Інший указ «Про додаткові заходи, спрямовані на посилення ефективності застосування процедур банкрутства» запроваджує прискорену процедуру банкрутства. Чинний нині закон про банкрутство, ухвалений ще 1992 року, фактично захищав банкрута від кредиторів. За даними міністра фінансів Ігоря Митюкова, торік арбітражні суди порушили 8,474 тис. справ про банкрутство підприємств на загальну суму 743 млн. грн, за ними винесено лише 4 тис. постанов про визнання підприємств банкрутами на суму 246 млн. грн. Тим часом, за рахунок продажу майна підприємств-банкрутів до бюджету надійшло близько 2,5 млн. грн, сказав І.Митюков.
Ще кілька указів на момент підготовки статті існували у проектах. Як очікується, найближчими днями буде підписано укази «Про зміну ставки й порядку сплати податку на додану вартість», «Про обмеження бартерних операцій» і «Про платежі на території України». Зокрема, указ про ПДВ запроваджує нові правила обчислення розмірів сплати ПДВ за фактом відвантаження товарів, надання послуг, а не за фактом їх оплати (проти цього виступає Українська спілка промисловців і підприємців і відомство Олександри Кужель). Підприємці підтримують зменшення ставки ПДВ до 18%, а з 1999 року — до 15%, тим часом як скасування пільг щодо сплати ПДВ і скасування нульової ставки ПДВ на імпорт газу, на електроенергію, на критичний імпорт, медикаменти, при оплаті за навчання і транспортні перевезення, ясна річ, викликає неприйняття. Слід відзначити, що два інші укази Президента, — «Про обмеження бартерних операцій» і «Про платежі», не містять таких «приємних» противаг, як укази про ПДВ чи про фінансово-промислові групи (який обіцяє певні пільги в оподаткуванні).
Перший зі згаданих документів наказує підприємствам зменшити частку бартерних операцій у своєму обороті на 5% протягом наступних 5 кварталів. Підприємства, які не зуміли зменшити частку бартеру в своєму обороті, сплачують штраф у розмірі 0,5% від суми не зменшеного обсягу бартерних операцій. Крім того Кабмін повинен ухвалити перелік товарів загалом заборонених для бартеру. Само собою зрозуміло, що втративши можливість використовувати бартер, багато підприємств будуть приречені на процедуру прискореного банкрутства. Не полегшить долю підприємств (особливо тих, які живуть за рахунок податкових боргів) і указ про платежі, яким запроваджено новий механізм стягнення податкової заборгованості. Цей указ, по суті, доповнює комплекс заходів, спрямованих на прискорену санацію боргів із наступним переходом прав власності до кредитора.
Підписання таких нормативних актів важко переоцінити, адже розмови про їхню необхідність почалися 3-4 роки тому. Фактично вони дають старт радикальним змінам виробничої системи, які є неможливими без фінансової відповідальності підприємств за свої зобов’язання. Це означає, що тепер у кожній галузі й на кожному підприємстві стає неминучою зміна економічної моделі, яка вимагає адекватних змін у найвищому менеджменті підприємств. Чи готові до таких потрясінь в Україні? До останнього часу серед українських промисловців і політиків брала гору думка, що в сучасній ситуації відбувається така сама обмежена в часі «криза» економічної системи, які не раз траплялися й долалися в період 1960 — 1980 років. Тим часом із самого початку серед «неофіційних» економістів міцнішало переконання, що це не тимчасова криза, а наслідки необоротної трансформації соціалістичної економіки, в якій виробництво та споживання координувала держава, на постсоціалістичну, в якій регулюючі функції переходять до цін на товари та гроші.
Фактично, на сьогодні в економіці країни співіснують дві економіки: соціалістична та приватна. Причому, соціалістична економіка — це далеко не тільки те, що юридично належить державі. До такої економіки слід віднести всіх, хто працює за рахунок дії механізмів державного перерозподілу ресурсів. У такій економіці не мають попиту фінансові менеджери, позаяк їм там немає чого робити. Навпаки, такій економіці потрібні працівники міністерств і відомств, колишні постачальники та плановики, котрі добре знаються на товаропотоках, дефіциті та прихованих резервах української промисловості.
Очевидно, саме через те, що наші «керманичі» реформ сподівалися «проволинити» ринкові перетворення в промисловості, країна має дві системи економічних координат: легальне й нелегальне виробництво, хороші й погані гроші, дорогі й дешеві кредити, натуральний бартерний обмін і ціни, вищі від світових, величезні борги й надприбутки. Наш читач, звісно, може здивуватися, звідки ж узявся оптимізм, винесений у заголовок статті? Що могло статися такого особливого за один день? Що змусило змінити точку зору політиків (а поки що йдеться тільки про політиків)? Адже позбавлення державних органів адміністративних важелів впливу на промисловість, автоматично позбавляє їх звичної ренти (рента — регулярно отримуваний прибуток від володіння чим-небудь, що не вимагає від одержувача підприємницької діяльності. — Ред.). На жаль, ми змушені будемо визнати, що наш читач, вагаючись, майже має рацію.
Неможливо раціонально зрозуміти, чому старий політичний апарат, рубає гілку, на якій сидить? Чому він іде проти течії, ігноруючи вимоги протестуючих промисловців? Утім, усе може виявитися значно простішим. Або влада, налякана загрозою фінансового краху, готова на будь-які кроки, аби лише відтягнути фатальний день. Або ми поки що не помітили сховані між рядками підписуваних документів «золоті парашути», за допомогою яких промислові й урядові капітани пересідатимуть зі старих кораблів на нові.
