На черговому пленумі ЦК КПУ партія знов оголосила
про намір усунути від влади «антинародний режим», причому конституційним
шляхом.
Приємно, звісно, що пролетарська партія згодна боротися за владу в правовому
полі «буржуазної держави». Що у неї, до речі виходить, маючи на увазі те,
що фракція КПУ найбільша. Але влада, як відомо, зосереджена не стільки
в парламенті, скільки в уряді і в Президента.
«Мирне взяття» уряду можливе, на думку комуністів, тільки після змін
у Конституції, які зробили б уряд залежним від парламенту. Але для цього
треба мати в парламенті не менше як 300 однодумців. «Громада» і соціалісти
поки що висловлюються в тому самому, що й КПУ, дусі. Але, по-перше, в разі
висунення своїх кандидатів на президентських виборах, вони можуть передумати
(кому потрібен президент у парламентській республіці?). А по-друге, ці
три фракції разом не наберуть навіть простої більшості, не те що конституційної.
Можна конституційно поборотися за посаду президента в 1999 році. Але,
кажуть, що серед лівих у цьому разі більше шансів у відомого соціаліста,
ніж у менш відомих комуністів. А це не те саме. Як заявив на пленумі Петро
Симоненко, Компартія України залишилася єдиною політичною силою, яка відстоює
соціалістичну перспективу розвитку (СПУ і ПСПУ, очевидно, «будують капіталізм»).
Оцінюючи шанси КПУ на конституційне «взяття влади», спадає на думку
олімпійський лозунг: головне — не перемога, а участь. Хочуть боротися —
нехай борються. Наявність опозиції ще не зашкодила жодній країні.
